Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.07.2021 року у справі №484/3454/20

Ухвала

28 липня 2021 року

місто Київ

справа № 484/3454/20

провадження № 61-12478ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 березня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за орендною платою,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_2 у жовтні 2020 року звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди від 15 вересня 2013 року за орендною платою у розмірі 65 757,64 грн.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 березня 2021 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором оренди від 15 вересня 2013 року за орендною платою у розмірі 9 906,40 грн, пеню - 1 807,91
грн, 3 % річних - 946,56 грн, інфляційні витрати - 42 326,36 грн; збитки внаслідок неповернення майна - 10 770,41 грн, разом 65 757,64 грн.

Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 травня 2021 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 березня 2021 року в частині стягнення пені скасовано, в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних збитків та загального розміру стягнення змінено, зменшено суму інфляційних збитків з 42
326,36 грн до 7 363,27 грн та суму до стягнення разом з 65 757,64 грн до 28
986,64 грн.

Рішення суду в частині розподілу судових витрат змінено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви 370,62 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги 705,26 грн

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судом першої інстанції встановлено та зроблено висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що між сторонами 15 вересня 2013 року укладено договір оренди нежитлового приміщення, термін дії якого, з урахуванням продовження його строку, до 30 грудня 2015 року. Відповідач після закінчення строку дії зазначеного договору орендоване нежитлове приміщення не повернула, орендну плату не сплатила, що є підставою для стягнення орендної плати та застосування наслідків, визначених, зокрема статтею 625 ЦК України.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за орендною платою відмовлено відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 та пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України.

ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 20 липня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 березня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Щодо оцінки судових рішень, які оскаржуються учасником справи, до категорії тих, що підлягають касаційному оскарженню

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини 2 статті 394 ЦПК України).

Касаційному оскарженню не підлягають судові рішення у малозначних справах (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України).

Згідно з пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року - 2 270,00 грн.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення грошових коштів.

Ціна позову у справі складає 65 757,64 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00
грн х 100 = 227 000,00 грн).

Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 65 757,64 грн, судові рішення, ухвалені у ній, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Щодо наявності винятків для допуску до касаційного оскарження судового рішення у малозначній справі

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначила, що ця справа має виняткове значення для неї, оскільки ухвалені рішення тягнуть великий та обтяжливий тягар для заявника в частині стягнутих судом сум, оскільки тривалий час перебувала на лікарняному, зокрема у зв'язку із захворюванням на короновірусну інфекцію COVID-19, у цей період не працювала, має на утриманні неповнолітню дитину.

Доводи заявника про те, що справа становить виняткове значення для заявника, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки посилання на скрутне майнове становище та надмірний тягар не може бути достатнім критерієм допуску до касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у малозначній справі.

Такі доводи ґрунтуються на незгоді із оскаржуваними рішеннями, висновками судів щодо оцінки письмових доказів та запереченнях про присудженні до стягнення суми.

Також у касаційній скарзі заявник зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені у касаційному порядку, оскільки питання, порушене у скарзі, стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

На переконання заявника, необхідність формування єдиної правозастосовчої практики полягає в тому, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Довід про незастосування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не є тим випадком, який зумовлює необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Водночас, Верховний Суд констатує, що заявник не навела обґрунтованих міркувань, які, на її переконання, потребують формування єдиної правозастосовчої практики, тому такі доводи Суд визнає такими, що не стосуються фундаментальних питань права, а інші з них - зводяться до переоцінки доказів, які були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій. Заявником не зазначено в чому саме полягає необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, щодо якої норми права.

Додатково у касаційній скарзі заявник зазначила, що вона позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, при розгляді іншої справи № 915/53/20, а саме наявність у ОСОБА_1 зобов'язань за договором оренди у період з 15 вересня 2013 року до 30 грудня 2015 року.

Верховний Суд, ознайомившись із судовими рішеннями, ухваленими у справі № 915/53/20 відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, констатує, що зазначений ОСОБА_1 довід про неможливість спростування обставин, встановлених оскаржуваними рішеннями у справі № 484/3454/20 не підтверджено, з огляду на таке.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) у січні 2020 року звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3), у якому просила суд зобов'язати відповідача повернути магазин літ. А-1, загальною площею 88,7 кв. м, із вимощенням, І, розташований на АДРЕСА_1, шляхом передання його в натурі.

Треті особи у справі: Приватне підприємство "Орієнтал-ТС", ОСОБА_1.

Позивач у грудні 2020 року звернулася до суду із заявою про зміну способу захисту, викладеного у позовній заяві із зобов'язання ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 магазин шляхом передачі його в натурі - на передачу ОСОБА_2, яка є власником як фізична особа магазину з незаконного володіння ОСОБА_3.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 червня 2021 року, позов задоволено.

Виселено ФОП ОСОБА_3 з приміщення магазину, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Зміст судових рішень у справі № 915/53/20 не свідчать про здійснення судами оцінки договірних правовідносин, які виниклі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі договору оренди нежитлового приміщення у період з 15 вересня 2013 року до 30 грудня 2015 року, правомірності такого договору тощо.

Предметом спору та перевірки судами у цій справі є безпідставне поза волею позивача володіння та користування відповідачем належним ФОП ОСОБА_2 на праві власності магазином.

Також Верховним Судом враховано, що справа № 915/53/20 розглянута по суті із ухваленням судового рішення, що переглянуте судом апеляційної інстанції; крім того, на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень відсутні відомості про оскарження, ухвалених у цій справі рішень у касаційному порядку за касаційною скаргою ОСОБА_1.

З врахуванням наведених доводів, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципу відповідає загальне правило пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], § 230, № 36760/06, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі "Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції" (Levages Prestations Services
v. France), § 45; рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії" (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), §32, від 02 листопада 2006 року, № 29182/03, "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", § 36; рішення у справі "Козліца проти Хорватії", § 33; рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", § 34, "Добріч проти Сербії" (Dobric v. Serbia), "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07, та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане рішення у справі "Добріч проти Сербії", § 54).

Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року № 26293/18 у справі "Азюковська проти України"

(Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 березня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання судом та оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко