Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.05.2020 року у справі №638/12513/19

Ухвала

22 травня 2020 року

м. Київ

справа № 638/12513/19

провадження № 61-7748ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю.

В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, в якому просила суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання щомісячно у розмірі 1/6 частини від усіх видів отриманих доходів (заробітку), починаючи з 01 жовтня 2018 року і до досягнення донькою - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, шести років та продовжити стягнення аліментів щомісячно у розмірі 1/6 частки від усіх видів заробітків (доходів) протягом трьох років з дня розірвання шлюбу.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2019 року у складі судді Аркатової К. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання за минулий час щомісячно у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу), починаючи з 01 жовтня 2018 року до 21 липня 2019 року та протягом трьох років з дня розірвання шлюбу, починаючи з 22 липня 2019 року до 22 липня 2022 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2019 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на її утримання за минулий час у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу), починаючи з 01 жовтня 2018 року до 21 липня 2019 року та протягом трьох років з дня розірвання шлюбу, починаючи з 22 липня 2019 року до 22 липня 2022 року.

У задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У травні 2020 року до Касаційного цивільного Суду у складі Верховного Суду надійшла ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення районного суду.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є, у тому числі, справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Пунктом 1 частини 4 статті 274 ЦПК України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, зокрема, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Предметом позову в цій справі є стягнення аліментів у визначеній частці з усіх видів доходів відповідача щомісячно до досягнення дитиною сторін шести років.

Отже, зазначена справа на підставі вимог закону відноситься до малозначних.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на підпункти а), в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а саме: що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Проте, наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки посилаючись на наявність зазначених обставин, заявник по суті не погоджується з фактичними обставинами справи та оціненими судами доказами, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою судом зібраних у справі доказів та встановлених обставин, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики

Доводи Шевчук Т. М. про те, що судом апеляційної інстанції не були враховані висновки суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах зводяться до незгоди особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваним судовим рішенням та не свідчать про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.

Посилання заявника на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваним судовим рішенням та не дає підстав для висновку про наявність обставин, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи та наявність чіткої й незмінної судової практики, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Ураховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк