Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.04.2021 року у справі №265/6853/19

Ухвала

27 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 265/6853/19

провадження № 61-3067ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Четверта маріупольська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2021 року подана касаційна скарга ОСОБА_1 на рішенняОрджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, повний текст якої складено 22 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.

Заявнику необхідно було подати до суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 Цивільного процесуального кодексу

(далі - ЦПК) України, зазначивши у ній обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною 2 статті 389 ЦПК України; надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.

Копію ухвали суду від 18 березня 2021 року ОСОБА_1 отримала 15 квітня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

23 квітня 2021 року до касаційного суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, яка не відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень

пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення

пункт 2 частини 2 статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення

пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Підставою касаційного оскарження рішенняОрджонікідзевського районного суду м.

Маріуполя Донецької області від 26 листопада 2020 року та постанови Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2011 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та від 12 червня 2009 року № 5 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду"

(пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень

пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити посилання на постанови саме Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, у чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.

Тому посилання заявника на незастосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях вказаних постанов Пленуму Верховного Суду України касаційним судом не приймаються.

Також підставою касаційного оскарження рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 листопада 2020 року та постанови Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року заявник визначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц.

При цьому касаційна скарга не містить обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2019 року та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, чіткої вказівки на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Узагальнене посилання заявника на пункт 2 частини 2 статті 389 ЦПК України не свідчить про визначення заявником конкретних підстав, на яких подається касаційна скарга.

Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у ній підстав касаційного оскарження судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до частини 3 статті 185, частини 2 статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається.

Оскільки заявником недоліки касаційної скарги не усунено, вказане свідчить про невиконання нею вимог ухвали, щоперешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою і є підставою для визнання касаційної скарги неподаною та повернення її заявнику.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.

Маріуполя Донецької області від 26 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року вважати неподаною і повернути заявнику.

Заявнику надіслати копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами, іншим учасникам справи надіслати копію ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Карпенко