Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.01.2021 року у справі №759/23521/19

Ухвала

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 759/23521/19

провадження № 61-920ск21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства СП "Партнер" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних за фактичне користування послугами,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ПАТ СП "Партнер" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 12 600 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 1 075,11 грн, 3% річних у розмірі 378 грн, судовий збір у розмірі 1 921 грн та суму сплаченої правової допомоги у сумі 4 500 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ СП "Партнер" основну суму заборгованості у розмірі 12 600 грн, суму інфляційних втрат 1 075,11 грн, 3 % річних у сумі 378
грн та судовий збір у розмірі 1 921 грн, а всього 15 974,11 грн.

В частині стягнення суми за правову допомогу відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року змінено в частині визначення розміру 3% річних та інфляційних втрат та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ СП "Партнер" за період з 12 травня 2019 року до 31 грудня 2019 року суму 3% річних у розмірі 187,67 грн та 77,42 грн інфляційних втрат, 1
515,18 грн судового збору.

В іншій частині рішення залишено без змін.

15 січня 2021 року ОСОБА_2, який діє від імені ОСОБА_1, за допомогою засобів поштового зв'язку звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Предметом позову є стягнення заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних за фактичне користування послугами, ціна позову у даній справі становить 14 053,11
грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн).

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що дана справа має виняткове значення для заявника.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що справа має виняткове значення для заявника не є достатніми для застосування пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а ", "б ", "в ", "г" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), "Brualla Gomez de la Torre v.

Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі "Zubac v.

Croatia" (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства СП "Партнер" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних за фактичне користування послугами.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко