Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.01.2021 року у справі №159/1482/20

Ухвала

28 січня 2021 року

м. Київ

справа 159/1482/20

провадження № 61-534ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р.

А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ковельської міської ради Волинської області про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ковельської міської ради Волинської області про зобов'язання вчинити дії. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що працює на посаді начальника Ковельського управління водопровідно-каналізаційного господарства "Ковельводоканал" на підставі контракту від 16 травня 2013 року, укладеного з роботодавцем в особі Ковельського міського голови Кіндера О. О., строком до 15 травня 2021 року.

Сторонами визначено розмір посадового окладу керівника у сумі 12 557,00 грн і фактично відпрацьованого часу, а при зміні розмірів мінімальної заробітної плати можуть бути проведені відповідні перерахунки згідно із законодавством.

Відповідно до умов контракту премія керівнику підприємства нараховується за підсумками роботи за квартал в розмірі до 3 посадових окладів та за рік - у розмірі до 24 посадових окладів; у разі невиконання умов контракту, погіршення якості роботи, порушення трудової дисципліни премія за поточний звітний період не нараховується.

При цьому позивач стверджував, що відповідач усупереч зазначеним умовам контракту позбавив його премії за ІІ та ІІІ-й квартал 2019 року.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд зобов'язати Ковельську міську раду Волинської області погодити йому премію за зазначений період.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Ковельської міської ради відмовлено.

Вирішено питання судового збору.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того,

що у ІІ та ІІІ кварталі 2019 року значно погіршився фінансово-господарський стан Ковельського управління водопровідно-каналізаційного господарства "Ковельводоканал", що відповідно до умов укладеного між сторонами контракту є підставою для скасування преміювання.

09 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся доВерховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

За правилом пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору у цій справі є вимога немайнового характеру, а саме зобов'язання відповідача погодити премію за результатами роботи за ІІ та ІІІ квартали 2019 року. Вирішення наведених позовних вимог не представляє складності у зв'язку зі сталістю законодавства України та судової практики.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову та складність зазначеної справи, а також враховано, що касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Ураховуючи вищевикладене і те, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються у тому числі і на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Крім того, Верховним Судом враховано, що ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2020 року цю справу визнано малозначною.

Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перешкодою в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та зумовлено особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, узгоджуються із положеннями Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до Рекомендації № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року рекомендовано державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключають з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягнення таких цілей.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людиниу справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, оскільки оскаржувані заявником рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2020 року та постанова Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року ухвалені у малозначній справі, вони не підлягають касаційному оскарженню і у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Разом з тим, не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 260, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ковельської міської ради Волинської області про зобов'язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець