Ухвала

23 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 2-836/11

провадження № 61-14988ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 липня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, управління Держгеокадастру в Очаківському районі Миколаївської області, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування його державної реєстрації та відновлення меж земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом.

У липні 2020 року ОСОБА_3 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила заборонити державному підприємству "Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" вчиняти дії з розробки технічної документації на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1, якою фактично користується ОСОБА_2 та на земельну ділянку по АДРЕСА_2, якою фактично користується ОСОБА_1, здійснювати закріплення межовими знаками зовнішніх меж зазначених ділянок, вчиняти дії по внесенню будь-яких відомостей щодо вказаних ділянок до Державного земельного кадастру.

Державним кадастровим реєстраторам та іншим уповноваженим на вчинення цих дій особам заборонити внесення змін до Поземельної книги про межі земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до державного підприємства "Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" із замовленням на виготовлення технічної документації щодо земельних ділянок, якими вони фактично користуються, з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Виготовлення такої документації та внесення відповідних відомостей до вказаного кадастру до розгляду її позову у суді призведе до порушення її прав щодо належної їй земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Враховуючи викладене заявник просила суд її заяву про забезпечення позову задовольнити повністю.

Ухвалою Очаківського районного суду Миколаївської області від 21 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року заяву ОСОБА_3 задоволено.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заходи забезпечення позову є співмірними з заявленими вимогами та вважав наявними достатні підстави того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим у майбутньому виконання рішення суду.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційні скарги, що надійшли 13 жовтня 2020 року, в яких заявники просять оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права й ухвалити нове судове рішення, яким закрити провадження у справі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Згідно з вимогами частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Відповідно до положень статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачено забезпечення позову шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У рішенні Дейвіда Горнсбі (David Hornsby) та Ади Енн Горнсбі (Ada Ann Hornsby) проти Грецької Республіки, № 18357/91, § 40 від 19 березня 1997 року, у справі "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece), Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін".

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на норми ЦПК України, особа яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 151 ЦПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Встановивши, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення про задоволення позову, оскільки предметом спору у цій справі є визнання рішення протиправним та його скасування, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про необхідність забезпечення виконання ймовірного судового рішення, виходячи із співмірності заходів забезпечення позову позовним вимогам у цій справі.

Отже, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_3 щодо забезпечення позову та заборони вчиняти певні дії, оскільки невжиття заходу забезпечення позову може в подальшому ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення цього позову.

Відтак, забезпечення позову шляхом вчинення дій щодо вказаного вище майна до ухвалення рішення у справі та набрання ним законної сили не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, не порушує речове право володіння особи спірним майном, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди позивачу.

Крім того, у пункті 4 Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 22 грудня 2006 року судам роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16 зроблений висновок, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у разі якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Доводи заявників про те, що суди не врахували, що вид забезпечення позову, який просить вжити позивач, не є співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки позовні вимоги не стосуються права власності, а стосуються виключно процедури реєстрації такого права є необґрунтованими, оскільки суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, розглядає питання про забезпечення позову, виходячи із тих документів, які надані сторонами, та які дають підстави для висновку про необхідність забезпечення позову.

Інші доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Таким чином, зі змісту касаційних скарг, доданих до них матеріалів та оскаржуваних судових рішень убачається, що касаційні скарги, є необґрунтованою.

Правильне застосовування норм статей 149, 150 ЦПК України є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Керуючись частинами 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ухвалу Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 липня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, управління Держгеокадастру в Очаківському районі Миколаївської області, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування його державної реєстрації та відновлення меж земельної ділянки відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарг матеріалами направити особам, які подали касаційні скарги.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара