Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.01.2018 року у справі №522/5359/16

Ухвала

19 березня 2018 року

м. Київ

справа № 522/5359/16

провадження № 61-3702зп18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О.

В., Черняк Ю. В.,

розглянув заяву ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року, рішення апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що наприкінці 2013 року він домовився із ОСОБА_6 про те, що останній до 31 грудня 2013 року посприяє йому у придбанні земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташованої на території масиву АДРЕСА_1. У рахунок забезпечення виконання своїх зобов'язань та попередньої оплати за земельну ділянку позивач передав відповідачу готівкою грошову суму у розмірі 10 тис. доларів США. Однак відповідач своїх зобов'язань не виконав, грошові кошти не повернув. На вимогу позивача повернути грошові кошти відповідач повідомив, що грошові кошти у нього відсутні і він їх поверне позивачу як позику до 01 квітня 2014 року. Із метою оформлення таких зобов'язань та забезпечення їх виконання 14 лютого 2014 року відповідач написав розписку про те, що він отримав від позивача 10 тис. доларів США у позику та зобов'язався повернути грошові кошти до 01 квітня 2014 року. У зазначений строк відповідач своїх зобов'язань не виконав та вказаних грошових коштів позивачу не повернув. У зв'язку з цим 07 квітня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з відповідним позовом про стягнення із ОСОБА_6 116 011 грн 02 коп. - суми грошових коштів, що на момент подання позову становило еквівалент 10 тис. доларів США.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2014 року у справі № 522/6063/14ц, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2014 року, задоволено позов ОСОБА_4, стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 суму боргу у розмірі 116 011 грн 02 коп. У результаті здійснених заходів у межах виконавчого провадження 20 березня 2015 року відповідач ОСОБА_6 погасив суму боргу у повному обсязі, у зв'язку з чим 03 квітня 2015 року виконавче провадження було закінчено.

Позивач зазначив, що відповідач мав перед ним грошове зобов'язання у розмірі 10 тис. доларів США, тобто грошове зобов'язання, визначене в іноземній валюті. У день перерахування (20 березня 2015 року) відповідачем грошових коштів на рахунок виконавчої служби для виконання вищевказаного рішення суду від 16 червня 2014 року вони становили еквівалент 5 002,50 доларів США. У зв'язку з цим позивач вважає, що у відповідача залишилася несплаченою заборгованість у розмірі 4 997,50 доларів США, яка станом на дату подання позову у цій справі (04 травня 2016 року) становить 125 941 грн 49 коп.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь борг у розмірі 137 528 грн 36 коп., із яких: 125 941 грн 49 коп. - основне грошове зобов'язання; 11 586 грн 87 коп. - 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року в частині відмови у стягненні 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 3 480 грн 33 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року у нескасованій частині та рішення апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року залишено без змін.

11 грудня 2017 року до Верховного Суду України ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, подано заяву про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року, рішення апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 1 статті 355 ЦПК України (у редакції, що була чинною на момент подачі заяви про перегляд).

У заяві ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, просить скасувати рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу суду касаційної інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 509, 524, 526, 533, 598, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050, 1051, 1052, 1053 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження наявності підстав для перегляду зазначених судових рішень ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року ( № 6-108св16), постанову Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року ( № 6-190цс15), постанову Верховного Суду України від 02 липня 2014 року ( № 6-79цс14), постанову Верховного Суду України від 04 липня 2011 року ( № 3-62гс11), постанову Верховного Суду України від 07 жовтня 2014 року ( № 3-133гс14), постанову Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року ( № 6-831цс15), постанову Верховного Суду України від 28 січня 2015 року ( № 6-247цс14) постанову Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року ( № 6-145цс14), ухвалу Верховного Суду України від 04 серпня 2010 року ( № 6-7441св10).

Відповідно до пункту 1 Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

24 січня 2018 року вказана заява разом із доданими до неї матеріалами надійшла до Верховного Суду.

29 січня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5,повідомлено про недоліки поданої заяви про перегляд судових рішень і встановити строк до 01 березня 2018 року для усунення недоліків, а саме сплати судового збору.

05 березня 2018 року до Верховного суду надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Перевіривши доводи заяви про перегляд судових рішень, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції встановив, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за розпискою від 14 лютого 2014 року у розмірі 4 997,50 доларів США, яка станом на дату подання вказаного позову (04 травня 2016 року) еквівалентна 125 941 грн 49 коп., суд першої інстанції, із висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, правильно виходив із безпідставності вказаних позовних вимог, зазначивши, що питання щодо стягнення заборгованості за розпискою від 14 лютого 2014 року у розмірі 10 тис. доларів США вже було предметом розгляду Приморським районним судом м. Одеси (справа № 522/6063/14-ц) та судом ухвалено рішенням, яким стягнуто заборгованість згідно зі статтею 533 ЦК України у розмірі 116 011 грн 02 коп., що відповідало заборгованості у розмірі 10 тис. доларів США; вказане рішення суду виконано відповідачем та перераховано на відповідний рахунок позивача кошти у повному обсязі.

У наданій заявником для порівняння Постанові від 16 вересня 2015 року ( № 190цс15) Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу касаційного цивільного суду, ухвалу апеляційного суду, рішення районного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, із урахуванням положень статей 192, 533, 1054 ЦК України дійшов висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті.

Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима. Крім того, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

У наданій заявником для порівняння Постанові від 02 липня 2014 року ( № 79цс14) Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу касаційного цивільного суду та передаючи справу на новий касаційний розгляд, із урахуванням положень статей 192, 533 ЦК України дійшов висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. У національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України. У справі, яка переглядається, суд неправильно застосував зазначені норми права, визначаючи суму погашення грошового зобов'язання в іноземній валюті.

У наданій заявником для порівняння Постанові від 04 липня 2011 року ( № 3‑гс11) Верховний Суд України, скасовуючи постанову Вищого господарського суду України та передаючи справу на новий касаційний розгляд, із урахуванням положень статті 533 ЦК України дійшов висновку про те, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У наданій заявником для порівняння Постанові від 21 жовтня 2015 року ( № 6-831цс15) Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу касаційного цивільного суду, ухвалу апеляційного та районного суду, а також рішення третейського суду, із урахуванням положень статті 533 ЦК України, дійшов висновку про те, що рішення третейського суду про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя в іноземній валюті ухвалене всупереч вимогам закону щодо порядку проведення грошових розрахунків на території України в іноземній валюті.

У наданій заявником для порівняння Постанові від 28 січня 2015 року ( № 6‑цс14) Верховний Суд України, відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд ухвали касаційного цивільного суду, дійшов висновку про те, що суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що з банку на користь позивача необхідно стягнути проценти по банківських вкладах за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладнику, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі частини 5 статті 1061, частини 2 статті 625 ЦК України.

У наданій заявником для порівняння Постанові від 24 вересня 2014 року ( № 6-145цс14) Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу касаційного цивільного суду та направляючи справу на новий касаційний розгляд, дійшов висновку про те, що вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті. Відповідно до частини 2 статті 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У наданій заявником для порівняння Постанові від 04 серпня 2010 року ( № 6-7441св10) Верховний Суд України, частково скасовуючи рішення апеляційного суду, із урахуванням положень статті 533 ЦК України, дійшов висновку про те, що звертаючись до суду із позовом, позивач просив стягнути на його користь із відповідачів суму в українській гривні, що становить еквівалент належного йому до виплати розміру гонорару у євро, вказавши цей розмір по курсу, існуючому на день пред'явлення позову.

Відповідно до статті 353 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, в редакції від 07 липня 2010 року, Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених статті 353 ЦПК України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 1 статті 355 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, в редакції від 07 липня 2010 року, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Порівняння судових рішень Верховного Суду України, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, із судовими рішеннями, про перегляд яких подана заява, не дає підстав для висновку, що суд касаційної інстанції допустив невідповідність висновкам Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки у кожній справі були встановлені різні фактичні обставини, зокрема, у цій справі, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, встановив, що судами було обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки спір про стягнення заборгованості за розпискою від 14 лютого 2014 року у розмірі 10 тис доларів США, уже був предметом розгляду у справі № 522/6063/14-ц.

Крім того, з ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року ( № 6-108св16) вбачається, що предметом спору були вимоги про стягнення процентів за користування позикою, інфляційних втрат та процентів за прострочення зобов'язання, а Постанова Верховного Суду України від 07 жовтня 2014 року ( № 3-133гс14) винесена у справі, в якій предметом спору були вимоги про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення суми. У справі, яка переглядається, предметом спору були вимоги про стягнення боргу.

Порівняння зазначених судових рішень не дає підстав для висновку про те, що у судових рішеннях, про перегляд яких подано заяву, та у зазначених вище судових рішеннях, наданих заявником для порівняння, правовідносини є подібними, предмет спору, підстави позову та зміст позовних вимог є тотожними.

За таких обставин заява ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, не може бути визнана обґрунтованою.

Відповідно до статті 360 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, в редакції від 07 липня 2010 року, Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 1 Перехідних положень ЦПК України, статтею 360 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, у редакції від 07 липня 2010 року, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У допуску до провадження справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за заявою ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року, рішення апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

Ю. В. Черняк