Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.05.2021 року у справі №278/2266/20

Ухвала

24 травня 2021 року

м. Київ

справа № 278/2266/20

провадження № 61-8456ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 жовтня 2020 року та постанову Житомирський апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що сімейне життя не склалося, з дружиною шлюбних стосунків не підтримують, із 2016 року разом не проживають та спільного господарства не ведуть. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. З 2018 року на підставі судового наказу він сплачує аліменти та надає фінансову допомогу на виховання дитини. Заходи суду щодо примирення подружжя, а саме: надання строку на примирення просив не застосовувати, оскільки це є правом, а не обов'язком суду відповідно до рішення Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 442/6319/16-ц.

Позивач просив суд розірвати шлюб, зареєстрований між сторонами 25 липня 2016 року виконавчим комітетом Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, актовий запис №6.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 22 жовтня 2020 року, залишеним беззмін постановою Житомирського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року, позов задоволено. Розірвано шлюб, зареєстрований 25 липня 2016 року виконавчим комітетом Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, актовий запис № 6, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що шлюб між сторонами не може бути збережено, а його подальше формальне існування суперечить правам та інтересам позивача.

16 травня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 жовтня 2020 року та постанову Житомирський апеляційного суду від 14 квітня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 4 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи про розірвання шлюбу.

Предметом позову у цій справі є розірвання шлюбу, а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною.

Касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює предмет позову у даній справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Враховуючи те, що касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, та касаційна скарга не містить посилань на передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 4 частини 6 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 жовтня 2020 року та постанову Житомирський апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбувідмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик