Ухвала

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 201/10234/20

провадження № 61-4740св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В.

С., Лаченкової О. В.,

у справі за заявою ОСОБА_1 про компенсацію моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про компенсацію моральної шкоди.

Заява мотивована тим, що заявник був незаконно заарештований при провадженні справи про адміністративне правопорушення. Незаконність арешту встановлена постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2010 року.

Враховуючи викладене, просив суд компенсувати моральну шкоду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 було залишено без руху для зазначення:

- повного найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

- підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та тих самих підстав;

- у разі надання уточненої заяви із зазначенням іншої сторони у справі також надати її копію відповідно до кількості відповідачів.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Повертаючи заяву, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що недоліки, вказані в ухвалі про залишення заяви без руху, ОСОБА_1 не усунув, що є підставою для повернення заяви.

Апеляційний суд додатково вказав у своїй постанові, що суд позбавлений можливості на власний розсуд визначати відповідача по справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу направити для продовження розгляду в суд першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не повно з'ясували обставини справи.

Заявник вказує, що Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" дозволяє звернутися до суду саме із заявою про компенсацію моральної шкоди, без зазначення відповідача, а не лише із позовною заявою.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано справу з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

12 квітня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 14 квітня 2021 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що в поданій заяві ОСОБА_1 просив компенсувати йому моральну шкоду, завдану незаконним арештом у розмірі 1 500 000,00 грн (а. с. 1).

Позиція колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Відповідно до частини 4 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Згідно із пунктом 7 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.

Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 55 Конституції України встановлює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124, частини 1 статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення).

Обмеження можливості звернення до суду і отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини.

Стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 у справі "МПП "Голуб" проти України" від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа "Ґолдер проти Сполученого Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення від 19 грудня 1997 року у справі "Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії").

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції").

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина 2 статті 1176 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених в пунктом 5 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

ЄСПЛ вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v.
BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Крім того, як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною 1 статті 12 (частина 1 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат (стаття 14 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України затверджено Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення), що визначає порядок застосування зазначеного вище Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Відповідно до пункту 17 Положення передбачене частиною п'ятою статті 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною першою статті 13 Закону, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 Закону. Якщо для з'ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Враховуючи викладене, Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та Положенням передбачено, що громадянин, який вважає, що йому завдано моральну шкоду незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду може звернутися до суду із відповідною заявою, який має вирішити питання відшкодування моральної шкоди відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Мотиви необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права

Суть доводів заяви, апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_1 зводиться до того, що відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" він має право на компенсацію моральної шкоди, завданої незаконним арештом, шляхом звернення до суду із заявою, за наслідком розгляду якої суд має постановити ухвалу, а не лише із позовною заявою, що розглядається судом в порядку цивільного судочинства за правилами позовного провадження.

У адресованій до суду першої інстанції заяві ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 203/60/18-ц (провадження № 61-22349св19), якою касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області залишено без задоволення, а ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року залишено без змін у частині відшкодування моральної шкоди. У вказаній справі ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним затриманням і ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2019 року заяву задоволено частково, визначено розмір немайнової (моральної) шкоди, що підлягає відшкодуванню у сумі 165 000 грн.

Верховний Суд України у постанові від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14-ц зробив висновок, що "чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.. Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 статті 13 Закону № 266/94-ВР, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду"".

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, повертаючи заяву про компенсацію моральної шкоди виходив з того, що ОСОБА_1 не вказав відповідача у справі, а суд позбавлений можливості визначати та залучати учасників справи.

Отже, при перегляді цієї справи у касаційному порядку Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду повинен дати оцінку доводам касаційної скарги, зокрема, чи може розглядатися судом заява про компенсацію моральної шкоди, завЗакону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду"ними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за відсутності оформленої відповідно до вимог статті 175 ЦПК України позовної заяви, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

12 квітня 2021 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, розглянувши справу № 201/7038/20 (провадження № 61-16141св20) за заявою ОСОБА_1, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність подання заявником належно оформленої позовної заяви для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним арештом.

На розгляді Великої Палати Верховного Суду перебувала справа № 146/1091/17 (провадження № 14-457цс18) за заявою громадянина про визначення розміру шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

У постанові від 21 листопада 2018 року у цій справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що вказана категорія справ має розглядатися у порядку цивільного судочинства. Вказала, що чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, оскількипитання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із частиною 1 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду".

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 686/1049/18 (провадження № 14-654цс18) зазначено, що Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" установлено, що визначення розміру відшкодування шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій, у разі ухвалення виправдувального вироку здійснює суд, про що постановляє відповідну ухвалу. Із аналізу статті 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" убачається, що саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.

Аналогічні висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) та постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14-ц.

Проте, у вказаних постановах Великої Палати Верховного Суду відсутній висновок, у якому виді провадження в порядку цивільного судочинства слід розглядати питання про визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 509/550/17-ц (провадження № 61-11518св19) зазначено, що враховуючи наявність спору про право у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, такі справи підлягають розгляду в порядку позовного провадження.

18 листопада 2020 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19) за заявою громадянина про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, змінив резолютивну частину ухвали Октябрського районного суд міста Полтава від 23 листопада 2018 року, вказавши, що резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19),від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) дійшла висновків, що Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Тобто Велика Палата Верховного Суду вказала, що це може бути зокрема, але не виключно позовна заява.

Так, за відсутності у ЦПК України відповідних приписів щодо встановленого порядку розгляду судом заяв про визначення розміру шкоди, завданої, незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, суд, з урахуванням положень ЦПК України, вправі застосувати закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).

Відповідно до частини 2 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими частини 2 статті 19 ЦПК України, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Згідно із частиною 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

При цьому перелік справ, які розглядаються в порядку окремого провадження, міститься в частинах 2 та 3 статті 293 ЦПК України. Разом з тим, як випливає зі змісту частини третьої цієї статті, у порядку окремого провадження розглядаються також і інші справи у випадках, встановлених законом.

Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Враховуючи, що при визначенні розміру моральної шкоди зазвичай виникає спір про право цивільне, наявні перешкоди для розгляду відповідної заяви про визначення розміру моральної шкоди в порядку окремого провадження.

Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" прийнятий Верховною Радою України 01 грудня 1994 року. Положення про застосування Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" прийняте 04 березня 1996 року, зміни до нього вносилися у 1998 році.

Чинний ЦПК України, передбачаючи спеціальний порядок розгляду окремих категорій цивільних справ, зокрема, щодо розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису, не містить спеціальних норм щодо розгляду заяви про визначення розміру шкоди, завданої, незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Також подібна ситуація зберігається у зв'язку із наявністю в Кодексі законів про працю України, прийнятому у 1971 році, норми статті 236, яка передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Вимоги щодо форми та змісту процесуального звернення до суду містяться не лише у національному законодавстві. Зокрема, згідно статті 47-1 Регламенту ЄСПЛ:

1. Кожна заява, відповідно до статті 34 Конвенції, подається на бланку, наданому Секретаріатом, якщо Суд не вирішить інакше. Заява повинна містити всю інформацію, яка вимагається у відповідних частинах формуляру. В ній мають бути зазначені:

(a) ім'я, дата народження, громадянство та адреса заявника і, якщо заявник є юридичною особою, повна назва, дата створення чи реєстрації, офіційний реєстраційний номер (за наявності) та офіційна адреса;

(b) якщо у заявника є представник, ім'я останнього, адреса, номери телефону і факсу та електронна адреса;

(c) якщо у заявника є представник, дата та оригінал підпису заявника в розділі формуляру, відведеного для довіреності; також у цьому розділі формуляру має бути оригінал підпису представника на підтвердження його/її згоди діяти в інтересах заявника;

(d) найменування Договірної Сторони або Сторін, проти яких подається заява;

(e) стислий і розбірливий виклад фактів;

(f) стислий і розбірливий виклад стверджуваного порушення (порушень) Конвенції та відповідних аргументів;

(g) стислий виклад інформації про дотримання заявником умов прийнятності, викладених у статті 35 § 1 Конвенції.

2. (a) Інформація, вказана вище в пунктах з 1 (e) по 1 (g) і викладена у відповідній частині формуляру, має бути достатньою для того, щоб Суд міг визначити суть та обсяг заяви, не звертаючись до інших документів;

(b) Проте, заявник може доповнити цю інформацію у вигляді додатків до формуляру з викладом подробиць щодо фактів, стверджуваних порушень Конвенції та відповідних аргументів. Ця інформація повинна бути викладена не більше, ніж на 20-ти сторінках.

3.1. Формуляр повинен бути підписаний заявником чи його представником. До нього слід додати:

(a) копії документів щодо судових та інших рішень чи заходів, на які скаржиться заявник;

(b) копії документів та рішень, які показують, що заявник використав усі внутрішні засоби правового захисту, а також дотримався терміну, вказаного у статті 35 § 1 Конвенції;

(c) за наявності, копії документів стосовно будь-якої іншої процедури міжнародного розслідування чи врегулювання, які мають відношення до справи;

(d) якщо заявник є юридичною особою, як це визначено в пункті 1 (а) статті 47, документ (и) на підтвердження того, що фізична особа, яка подала заяву, має право або уповноважена представляти інтереси заявника.

3.2. Документи, які додаються на підтримку заяви, повинні бути надані в хронологічному порядку, пронумеровані та чітко позначені.

4. Заявники, які не бажають оприлюднення перед громадськістю даних про свою особу, мають це зазначити і також викласти підстави, які б виправдовували такий відступ від загального правила про вільний доступ громадськості до інформації щодо провадження в Суді. Суд може задовольнити запит про анонімність або надати її з власної ініціативи.

5.1. Якщо вимоги, викладені в пунктах 1,2 і 3 цієї статті, не були дотримані, Суд не розглядатиме заяву.

Враховуючи систематичний, історичний та еволюційний способи тлумачення норм права, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14-ц про те, що "Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 статті 13 Закону № 266/94-ВР, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду"".

Наявність у тексті цієї норми закону посилання на те, що це питання вирішується "відповідно до чинного законодавства" дає підстави для висновку, що відповідне звернення про відшкодування моральної шкоди, що передбачено Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", вирішується судом відповідно до чинного законодавства за відповідним зверненням у формі позовної заяви, оформленої відповідно до вимог статті 175 ЦПК України, яка розглядається в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні.

У зв'язку із наведеним колегія суддів також вважає, що наявні підстави для конкретизації висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 146/1091/17 (провадження № 14-457цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 686/1049/18 (провадження № 14-654цс18).

Очевидною є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у наведеній категорії спорів для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень.

Передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна також для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з урахуванням кількості подібних справ, які перебувають на розгляді у судах.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу за заявою ОСОБА_1 про компенсацію моральної шкоди передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук