Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2020 року у справі №523/634/19

Ухвала

Іменем України

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 523/634/19

провадження № 61-2648ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р.

А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м.

Одеси від 15 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 січня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, заінтересована особа - ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з скаргою на дії старшого державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Скаргу обґрунтовано тим, що постановами державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 14 грудня 2018 року та від 17 грудня 2018 року за виконавчим провадженням № 57274735 звернено стягнення на заробітну плату та пенсію боржника.

ОСОБА_1 вважає зазначені постанови неправомірними, оскільки йому вони не надсилалися, він не знав про відкриття виконавчого провадження, у зв'язку з чим просив суд визнати їх незаконними та скасувати, повернути виконавчий лист на вимогу суду, а також зобов'язати державного виконавця закрити виконавче провадження.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 березня 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 15 березня 2019 року залишено без змін.

У касаційній скарзі, поданій 03 лютого 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 15 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 січня 2020 року і задовольнити скаргу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із положеннями частини 1 статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Однак, дослідивши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням наступного.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд у порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21 вересня 2018 року ОСОБА_2 подала до Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м.

Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області заяву про прийняття на виконання виконавчого листа Суворовського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/2 частини зі всіх його заробітків щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 липня 2016 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2.

28 вересня 2018 року постановою державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження № 57274735 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Також 28 вересня 2018 року постановою державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1.

Того самого дня зазначені постанови було направлено сторонам виконавчого провадження.

Постановами державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 14 грудня 2018 року та від 17 грудня 2018 року звернуто стягнення на заробітну плату та пенсію боржника ОСОБА_1.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Однією з основних засад судочинства відповідно до пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законам випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, право на виконання судового рішення є невід'ємною складовою права на справедливий суд, передбаченою статтею 6 Конвенції.

Як зазначено у рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, пункт 40, пункт 1 статті 6 Конвенції передбачає, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній із сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 Конвенції як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенції.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, про відмову у задоволенні скарги, обґрунтовано зазначив, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, виконавчий лист відповідає вимогам, передбаченим Законом України "Про виконавче провадження" і пред'явлений до відповідного органу державної виконавчої служби. Крім того, боржнику відомо про наявність у нього зобов'язань перед ОСОБА_2 стосовно сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Тому підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області відсутні.

Згідно із частиною 3 статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Оскільки правильне застосування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, то колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись частиною 2 статті 389, пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 і 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 15 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 січня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, заінтересована особа - ОСОБА_2, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець