Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №937/7527/19
Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №937/7527/19

Ухвала

Іменем України

17 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 937/7527/19

провадження № 61-21876ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Пенсійний фонд України, Міністерство оборони України,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року у складі судді Урупи І. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії судів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Пенсійного фонду України, Міністерства оборони України про дискримінацію соціальних прав військовослужбовця та відшкодування шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є підполковником у відставці Збройних сил України, пенсіонером Міністерства оборони України, інвалідом війни і має право на пенсію у розмірі і порядку обчислення, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Законом України "Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи". Пенсія за вислугу років призначена йому Міністерством оборони України 01 лютого 1995 року.

Він не погоджується з розміром перерахованої йому до виплати довічної пенсії за вислугу років та грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки рішення Міністерства оборони України про призначення йому з 01 березня 2018 року грошового забезпечення військовослужбовця не відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та рішення Пенсійного фонду Українипро призначення йому пенсії за вислугу років з 01 березня 2018 року не відповідає вимогам статей 13, 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

В позовній заяві ОСОБА_1 також посилався на те, що протиправними діями (бездіяльністю) Пенсійного фонду України, який незаконно обмежив його у праві на призначення пенсії на умовах, у порядку призначення та розмірах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", йому завдана майнова та моральна шкода.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд:

- визнати за ним право військовослужбовця на призначення йому Пенсійним фондом України із 01 березня 2018 року пенсії за вислугу років на умовах, у розмірі і порядку, визначених статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", статтями 12, 13 і 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" і частиною 2 розділу 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи";

- визнати за ним право військовослужбовця на призначення йому Міністерством оборони України з 01 березня 2018 року грошового забезпечення у порядку, складі, з урахуванням характеру і умов служби, кваліфікації і розмірі, визначених: статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей"; статтями 13 і 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" і постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та з урахуванням додаткових щомісячних видів його грошового забезпечення, визначених йому Міністерством оборони України у довідці від 25 травня 2012 року № ТЗ-49430, про підтвердження грошового забезпечення станом на 01 квітня 2012 року;

- зобов'язати Пенсійний фонд України призначити йому пенсію за вислугу років згідно з чинним законодавством України, на підставі: довідки Запорізького військового комісаріату від 25 травня 2012 року ЖГЗ-49430 про підтвердження грошового забезпечення станом на 01 квітня 2012 року і постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704;

- стягнути із Пенсійного фонду України на його користь 473 261,31 грн на відшкодування майнової шкоди, заподіяної його майну, та 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

Відмовляючи у відкритті провадження, суди попередніх інстанцій виходили із того, що між сторонами виник публічно-правовий спір, який має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

30 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим, як зазначено у частині 5 статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - ~law26~) Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені ~law27~ і статутом Пенсійного фонду.

Кошти Пенсійного фонду відповідно до ~law28~ використовуються на виплату пенсій, передбачених ~law29~; надання соціальних послуг, передбачених ~law30~; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Згідно з пунктом 1 розділу 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 22 грудня 2014 року № 28-2 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486 (далі - Положення № 28-2), головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).

Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.

Пунктом 2 Положення № 28-2 визначено, що управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами Правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду.

Серед основних завдань управління, відповідно до пункту 4 Положення, зокрема, є: призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із ~law31~; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Тобто органи Пенсійного фонду України є суб'єктами владних повноважень, наділені владними управлінськими функціями.

Відповідно до частини 1 , 2 та 4 статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено частини 1 , 2 та 4 статті 46 КАС України.

Предметом цього спору є оскарження рішення Міністерства оборони України про призначення грошового забезпечення військовослужбовцю та рішення Пенсійного фонду України про призначення пенсії за вислугу років, зобов'язання Пенсійного фонду України здійснити нарахування пенсії відповідно до вимог чинного законодавства, стягнення заподіяної протиправними рішеннями суб'єкта владних повноважень шкоди у вигляді недорахованої і невиплаченої пенсії, а також відшкодування моральної шкоди.

Тобто існує спір щодо порушення прав та інтересів позивача у зв'язку з виконанням суб'єктів владних повноважень своїх публічно-владних управлінських функцій.

Отже, спір, що виник у справі між позивачем та відповідачами, як органами виконавчої влади, які у спірних правовідносинах безпосередньо реалізують на~law32~одавством владні управлінські функції є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Наведене узгоджується із правовими висновками, зробленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 805/1983/17а та від 15 травня 2019 року у справі № 759/9631/17.

Таким чином, ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Верховний Суду дійшов висновку, що вказаний спір належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у цій справі є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів та зводяться до неправильного тлумачення заявником норм законодавства України.

Касаційна скарга містить посилання заявника на порушення судами правил предметної юрисдикції.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи" внесені зміни до ЦПК України щодо обмеження випадків передачі судових справ на розгляд Великої палати Верховного суду при оскарженні рішень судів з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Так, частиною 6 статті 403 ЦПК України із урахуванням внесених змін передбачено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції; учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, тому відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, оскільки правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження варто відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 5 і 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Міністерства оборони України про дискримінацію соціальних прав військовослужбовця та відшкодування шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик