Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.08.2021 року у справі №265/383/20

Ухвала

Іменем України

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 265/383/20

провадження № 61-12289ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.

Маріуполя Донецької області від 23 березня 2021 року у складі судді Гноєвого С.

С. та постанову Донецького апеляційного суду від 10 червня 2021 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Биліни Т. І., Мальцевої Є. Є. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Демко Марина Леонідівна, про розірвання спадкового договору,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Демко М. Л. (далі - приватний нотаріус Демко М. Л. ) про розірвання спадкового договору.

Позов мотивував посилаючись на те, що 20 грудня 2018 року між ним та відповідачем укладений спадковий договір, предметом якого є житловий будинок з належними господарчими та побутовими будівлями і спорудами, розташований на території Маріупольської міської ради за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 1 зазначеного договору відповідач зобов'язався виконувати розпорядження позивача визначені договором за життя, а в разі його смерті, він набуває право власності на майно, що є предметом договору. Умовами договору також передбачені розпорядження позивача, розподіл витрат пов'язаних з оформленням цього договору, а також умови його розірвання.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 належно не виконує своїх зобов'язань за укладеним спадковим договором, позивач просив його розірвати.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 10 червня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, судпершої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позовних вимог. Звертаючись до суду з позовом про розірвання спадкового договору

від 20 грудня 2018 року № 1750, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного договору, позивач не надав суду доказів на підтвердження зазначених обставин, окрім пояснень, допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Сама по собі зміна обставин у житті позивача, зокрема його одруження, не є підставою для розірвання спадкового договору.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.

Маріуполя Донецької області від 23 березня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 10 червня 2021 року, у якій вона просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, надано заявнику строк до 25 серпня 2021 року для сплати судового збору, або надання документів на підтвердження звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору відповідно до вимог закону.

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про усунення недоліків касаційної скарги та документи на підтвердження звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору відповідно до вимог закону.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 639/9198/16-ц та від 16 квітня 2020 року у справі № 591/5/18. Вказував на те, що суди не надали належної правової оцінки показам свідків зі сторони ОСОБА_1, безпідставно надавши перевагу показам інших свідків. Крім того, не звернули увагу на доводи позивача про те, що особисто ОСОБА_3 не виконував своїх зобов'язань за спадковим договором, він не приділяв позивачу належної уваги, частково його обов'язки за спадковим договором виконувала дружина та мати.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частинипершої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Статтею 1305 ЦК України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Згідно зі статтею 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред'являти вимоги про розірвання спадкового договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений спадковий договір, предметом якого є житловий будинок з належними господарчими та побутовими будівлями і спорудами, розташований на земельній ділянці Маріупольської міської ради за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Демко М. Л., зареєстрований в реєстрі за № 1750.

За змістом пункту 1 зазначеного договору одна сторона - набувач зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони - відчужувача перелічені у цьому договорі за життя і в разі його смерті набуває право власності на майно, що є предметом цього договору.

Згідно з пунктом 11 спадкового договору ОСОБА_3 зобов'язався забезпечувати ОСОБА_1 необхідним доглядом, щотижня продуктами харчування та належними лікувальними засобами згідно з рецептами лікарів, пранням білизни один раз на тиждень, прибиранням помешкання один раз на тиждень, забезпечувати приготування їжі за потреби та на особисте прохання позивача, у разі необхідності, супроводжувати до лікувальних закладів. Сума матеріального забезпечення повинна була складати 1 500,00 грн на місяць.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які є медичними працівниками, підтвердили, що надавали позивачеві медичну допомогу за місцем проживання, він виглядав доглянутим і охайним, в будинку було чисто та прибрано, відповідач привозив позивачеві їжу, а в холодильнику знаходилися продукти харчування.

Відповідач надав суду виписки з історії хвороби позивача та його амбулаторної карти, а також квитанції про придбання необхідних йому ліків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини 1 , 2 статті 614 ЦК України).

Установивши, що ОСОБА_3 належно виконує умови укладеного між ним та ОСОБА_1 спадкового договору від 20 грудня 2018 року № 1750, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для його розірвання на підставі положень статті 1308 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що особисто ОСОБА_3 не виконував зобов'язань за спадковим договором, оскільки особисто не приділяв позивачеві належної уваги, частково його обов'язки виконувала дружина та мати, не можуть бути підставою для розірвання спадкового договору. Оскільки чинне законодавство, що урегульовує спірні правовідносини, не вимагає, щоб за спадковим договором одна сторона (набувач) у всіх випадках зобов'язувалася виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) виключно особисто. Порядок виконання обов'язків набувача за спадковим договором (особисте чи неособисте виконання) визначається умовами договору.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 524/354/19-ц.

Касаційна скарга не містить посилання на порушення конкретного пункту спадкового договору, яким передбачено, що ОСОБА_3 виключно особисто має виконувати розпорядження ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 16 жовтня 2019 року у справі № 639/9198/16-ц та від 16 квітня 2020 року у справі № 591/5/18 є необґрунтованими, оскільки зазначені постанови ухвалені за інших фактичних обставин.

У кожній із зазначених справ, суди дійшли висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих і достовірних доказів про виконання відповідачем умов спадкового договору. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання спадкових договорів.

Натомість у справі, у якій подано касаційну скаргу, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_3 належно виконує умови спадкового договору, а тому дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для його розірвання на підставі положень статті 1308 ЦК України

В цілому аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, оцінкою доказів та показів свідків.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи наведене, доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня

2008 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, рішення Орджонікідзевського районного суду

м. Маріуполя Донецької області від 23 березня 2021 року та постанова Донецького апеляційного суду від 10 червня 2021 року, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до висновків викладених Верховним Судом, щодо питання правильного застосування норм права, порушеного у касаційній скарзі, що свідчить про необґрунтованість скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 23 березня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду

від 10 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Демко Марина Леонідівна, про розірвання спадкового договору, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді:Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак