Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.07.2019 року у справі №552/619/19

Ухвала

іменем України

15 липня 2019 року

м. Київ

справа № 552/619/19

провадження № 61-12369 ск 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В.

О.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2019 року за заявою ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості частки та припинення права на частку у спільному майні,

Встановила:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Полтава з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості частки та припинення права на частку у спільному майні.

28 лютого 2019 року ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, в якій вона просила накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, грошові кошти, які знаходяться на розрахункових рахунках, у будь-яких банківських і фінансових установах, що належать ОСОБА_2.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 07 березня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково та накладено арешт на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 та на автомобіль марки КІА SPORTAGE, 2013 року випуску, власником яких є ОСОБА_2.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2019 року ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 07 березня 2019 року в частині накладення арешту на автомобіль марки КІА SPORTAGE, 2013 року випускускасовано.

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль марки КІА SPORTAGE, 2013 року випуску, відмовлено. В іншій частині ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 07 березня 2019 року залишено без змін.

20 червня 2019 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2019 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що скасування арешту істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду, оскільки це матиме наслідком затягування розгляду відповідного позову по суті, накладення арешту на автомобіль жодним чином не перешкоджатиме його експлуатації, а відповідні заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, з огляду на таке.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваної постанови апеляційного суду убачається, що в лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію вартості 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 266 333,00 грн; з дня отримання грошової компенсації припинити за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 та визнати з цієї дати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1.

Указані вимоги ОСОБА_1 просила забезпечити накладенням арешту на все належне відповідачу рухоме та нерухоме майно і грошові кошти.

Відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Згідно зі статтею 151 ЦПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини її звернення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Таким чином, апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належний відповідачу автомобіль марки КІА SPORTAGE, 2013 року випуску, правильно виходив із того, що в заяві про забезпечення позову не наведено належних та переконливих доказів, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому.

Предметом спору у даній справі є права позивача та відповідача, як співвласників відповідної квартири на розподіл між собою відповідних часток. Тобто, забезпечення виконання рішення суду, в якому спір стосується певного нерухомого майна, здійснюється головним чином шляхом накладення арешту на таке майно, а в разі об'єктивної недостатності (неспівмірності) такого виду забезпечення позову, суд може застосувати й інші заходи забезпечення позову, в тому числі шляхом накладення арешту на інше майно, грошові кошти відповідача.

Апеляційний суд, скасовуючи арешт на автомобіль, врахував, що дане майно не є предметом спору у справі, та, відповідно, накладення арешту на автомобіль не відповідає встановленим частиною 3 статті 150 ЦПК України вимогам співмірності.

При цьому, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції в частині накладення арешту на 2/3 частини спірної квартири, апеляційний суд належним чином врахував зміст заявлених позовних вимог, інтереси сторін, принцип розумного балансу інтересів обох сторін, та достатність відповідного виду забезпечення позову для виконання рішення суду, якщо таке буде прийняте на користь позивача.

Колегія суддів звертає увагу на те, що накладення арешту на 2/3 частини спірної квартири є достатнім та обгрунтованим важелем гарантії виконання рішення суду, якщо таке буде винесене на користь позивача, оскільки вартість 2/3 частин спірної квартири є апріорі вищою, ніж вартість 1/3 частини цієї ж квартири, та відповідно коштів від можливої реалізації 2/3 частини спірної квартири буде достатньо для компенсації вартості позивачу 1/3 частини цієї квартири.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваної постанови та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо її незаконності та неправильності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У відповідності до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 та 5 статті 394 ЦПК України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Ухвалила:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 червня 2019 року за заявою ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості частки та припинення права на частку у спільному майні.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити ОСОБА_1.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов