Ухвала

Іменем України

27 травня 2019 року

м. Київ

справа № 203/1403/18

провадження № 61-9483ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Астаркіна Євгенія Павлівна,

стягувач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м.

Дніпропетровська від 05 червня 2018 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.

ВСТАНОВИВ:

23 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Астаркіної Є. П., заінтересована особа Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк").

В обґрунтування вимог скарги заявник посилалась на те, що у квітні 2018 року їй стало відомо про існування виконавчого провадження №54839440 з примусового виконання рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська про стягнення з неї на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованості за кредитним договором у сумі 2 086 453,60 грн. Виконавче провадження відкрито Центральним відділом державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. Зазначала, що з 2011 року вона не проживає на території Центрального району м. Дніпра, має нерухоме майно у Шевченківському районі м. Дніпра, що виключає здійснення виконавчих дій вказаним органом, зокрема, дій щодо реалізації належного їй нерухомого майна. Вказувала, що факт її не проживання та зняття з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, вказаною у виконавчому листі, на підставі якого відкрито виконавче провадження, підтверджується рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2015 року у справі №203/7006/14-ц, яке набрало законної сили. Тому ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірними дії Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області з непередання виконавчого провадження до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області; зобов'язати Центральний відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області передати виконавче провадження до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м.

Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись із указаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Кіровського районного суду м.

Дніпропетровська від 05 червня 2018 року - без змін.

06 травня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її скаргу.

У касаційній скарзі скаржник порушує питання про звільнення її від сплати судового збору, яке обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 не зареєстрована як фізична особа-підприємець, є матір'ю одиначкою та самостійно виховує двох дітей, має скрутне матеріальне становище, не працює та не отримує доходів.

На підтвердження зазначених обставин суду надано наступні докази, а саме: копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батьків, копія форми ОК-7 Пенсійного фонду України Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, копія відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків.

Вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, Верховний Суд виходить із того, що у своїй практиці Європейський суд зазначав, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

За змістом статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі", сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання касаційної скарги, оскільки розмір такого судового збору є надмірним тягарем для заявника.

З огляду на вищевикладене, клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги підлягає задоволенню.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 4 статті 394 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим, як зазначено у частині 5 статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Астаркіної Є. П. від 05 жовтня 2017 року було відкрите виконавче провадження №54839440.

Зі змісту виконавчого листа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження №54839440, вбачається, що у ньому зазначено адресою боржника АДРЕСА_1, що територіально відноситься до Центрального району м. Дніпро.

Звернувшись до суду зі скаргою, заявник посилалася на те, що вона не проживає на території Центрального району м. Дніпра, має нерухоме майно у Шевченківському районі м. Дніпра, що виключає здійснення виконавчих дій вказаним органом, зокрема, дій щодо реалізації належного їй нерухомого майна.

ОСОБА_1 неодноразово зазначала, що 23 квітня 2018 року вона зверталася до державного виконавця із заявою про передачу виконавчого провадження до Шевченківського ВДВС м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, а 25 квітня 2018 року вона повідомила державного виконавця про ухвалення Кіровським районним судом м. Дніпропетровська рішення від 09 листопада 2011 року, яким її визнано такою, що втратила право користування жилим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та вирішено зняти її з реєстраційного обліку.

Проте, судами встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 05 жовтня 2017 року та постанова про арешт майна боржника від цієї ж дати були постановлені державним виконавцем до повідомлення ДВС ОСОБА_1 про непроживання її за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Разом з тим, доказів про дійсне зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1 після ухвалення рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2011 року судам не було надано.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що 02 квітня 2018 року ОСОБА_1 надавала нотаріально посвідчену довіреність на представництво її інтересів ОСОБА_3, в якій нотаріусом зазначено адресу заявника таку ж, яка вказана і у виконавчому листі.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" (далі-Закону) від 02 червня 2016 року визначено, що одним з обов'язкових реквізитів виконавчого документу є місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) боржника.

За змістом частини 1 статті 24 Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у Частиною 1 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" (далі-Закону) від 02 червня 2016 року, у тому числі за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За приписами пункту 12 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, Державний виконавець може вчиняти виконавчі дії на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, за погодженням з начальником органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, зокрема, у разі якщо йому стало відомо про зміну місця проживання чи місцезнаходження боржника.

Судами встановлено, що 11 січня 2018 року начальник Центрального ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області повідомив Шевченківський ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області про проведення виконавчих дій на території Шевченківського району м. Дніпро, оскільки в ході виконавчого провадження виявилося, що майно боржника знаходиться за адресою: АДРЕСА_4.

Отже, державним виконавцем Центрального ВДВС м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Астаркіною Є. П. правомірно вчинялися виконавчі дії на території Центрального району м. Дніпра, за погодженням з начальником органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований та суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Отже, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, постановленими із додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 і 6 статті 394 ЦПК України, статтею 8 Закону України "Про судовий збір", Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

У відкритті касаційного провадження у справі за скаргою ОСОБА_1, заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" на бездіяльність державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Астаркіної Євгенії Павлівни, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик