Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.09.2019 року у справі №635/6172/17
Постанова ВП ВС від 12.05.2022 року у справі №635/6172/17

Ухвала

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 635/6172/17

провадження № 61-16324св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,

представник Кабінету Міністрів України - Іванова Тетяна Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Харківського районного суду Харківської області, у складі судді Бобко Т. В., від 24 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П., від 30 липня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок скоєння терористичного акту в с. Красний Партизан Ясинуватського району Донецької області загинула його мати ОСОБА_3. Факт родинних відносин між ним та ОСОБА_3 підтверджується рішенням Харківського районного суду Харківської області від 25 березня 2016 року. Причиною смерті ОСОБА_3 згідно лікарського свідоцтва про смерть № 1216 від 13 березня 2015 року була множинна вибухова травма тіла внаслідок бойових дій. Оскільки жодних відомостей від правоохоронних органів щодо розслідування смерті матері позивач не отримував, 12 липня 2017 року він надіслав заяву до Управління СБУ в Донецькій області, після чого 29 липня 2017 року слідчим відділом УСБУ в Донецькій області були внесені відомості в ЄРДР за № 22017050000000244 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 258 КК України (терористичний акт, який призвів до загибелі людини).

Зазначав, що виходячи з положень Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та ЦК України, він має право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок загибелі його матері. Відсутність відповідного закону не може бути перешкодою у захисті прав. Таким чином, позивач вважав, що держава Україна має відшкодувати йому спричинену моральну шкоду, яка полягала у незворотніх моральних стражданнях та хвилюваннях, спричинених загибеллю матері внаслідок терористичного акту, а також незабезпеченням державою права на життя, гарантованого статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 27 Конституції України. Вказував, що загибла була його матір'ю, з якою він підтримував близькі родинні та дружні стосунки. Втрата матері є довічною та непоправною, призвела до суттєвої негативної зміни життя, а саме: порушення його психологічного стану та соціального функціонування, що, в свою чергу, відобразилось на погіршенні здоров'я. Крім того, спосіб отримання інформації про загибель матері та обставини, які були пов'язані з її похованням (під час похорон позивач піддавав ризику своє життя) є обставинами, які доводять обґрунтованість позовних вимог.

З урахуванням характеру, обсягу та глибини заподіяних моральних страждань та їх негативних наслідків, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, позивач оцінив розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди в 1 000 000,00
грн.

Враховуючи викладене, позивач просив позов задовольнити, стягнути з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на його користь за рахунок коштів державного бюджету України моральну шкоду, заподіяну терористичним актом, що призвів до загибелі матері, у розмірі 1 000 000,00 грн шляхом стягнення коштів з Державної казначейської служби України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок смерті фізичної особи, - 300 тис. грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щозагибель матері позивача ОСОБА_3 сталася внаслідок отримання вибухових травм під час проведення антитерористичної операції у селищі Красний Партизан Ясинуватського району Донецької області, що є тимчасово окупованою територією. Обов'язковою умовою для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої під час проведення антитерористичної операції, є завдання такої шкоди на території проведення АТО та внаслідок АТО. Факт наявності душевних страждань позивача, яких він зазнав у зв'язку зі смертю своєї матері, підтверджується матеріалами справи. Враховуючі вимоги об'єктивності, розумності й справедливості, а також обставини справи, взявши до уваги висновок психологічного експертного дослідження, суд вважав достатнім визначити розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 тис. грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України відхилено. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 квітня 2019 року змінено в частини розміру відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок смерті фізичної особи, 500 тис. грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або ж невстановлених осіб, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивача моральної шкоди, завданої внаслідок смерті його матері.

Згідно висновку психологічного експертного дослідження № 1/9/17 від 03 жовтня 2017 року можливий розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду) складає від 500 тис. грн до 1 млн. грн. Доказів на спростування зазначених висновків відповідачі суду не надали, а тому, враховуючи характер, обсягу та глибину заподіяних позивачу моральних страждань, негативні наслідки, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, розмір стягнення моральної шкоди суд апеляційної інстанції збільшив з 300 тис. грн до 500 тис. грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі Кабінет Міністрів Українипросить рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 рокускасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам, які були встановленні під час розгляду справи. В прохальній частині позову позивач просив стягнути шкоду, заподіяну терористичним актом, що призвів до загибелі його матері. В період проведення антитерористичної операції сталася серія вибухів, внаслідок чого були позбавленні життя мирні жителі. Заявник звертає увагу на те, що термін "антитерористична операція" та "терористичний акт" мають кардинально різне значення для вирішення цієї справи.

Суди попередніх інстанцій послались на те, що мати позивача загинула при проведенні антитерористичної операції, а приписами статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" передбачено відшкодування шкоди, заподіяної громадянам лише терористичним актом, і не передбачено відшкодування шкоди, заподіяної громадянам в результаті проведення АТО, яка спрямована на припинення терористичної діяльності, протидії тероризму.

Кабінет Міністрів України вважає, що враховуючи встановленні обставини справи, судами неправильно застосовано положення статей 23, 1167, 1168 ЦК України, у зв'язку із відсутністю всіх елементів цивільного правопорушення, недоведення протиправності дій чи бездіяльності відповідачів відносно позивача, які б могли спричинити моральні страждання. А у ході судового розгляду судами не було встановлено причинно-наслідкового зв'язку між діями держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та спричиненою позивачу шкодою.

Вказує, що експертне дослідження № 1/9/17 від 03 жовтня 2017 року щодо розміру завданої моральної шкоди є лише одним із доказів, однак в судовому рішенні апеляційного суду взагалі відсутня оцінка щодо допустимості експертного висновку як доказу та передчасно покладеного його в основу судового рішення, як доказ розміру завданої моральної шкоди.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Оскільки розгляд справи проводиться у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, клопотання Кабінету Міністрів Українипро розгляд справи за участю представника Кабінету Міністрів Українидо задоволення не підлягає.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів про наявність підстав для відшкодування завданої позивачу шкоди. Судами правильно застосовано до спірних правовідносин положення статей 23, 1167 ЦК України, статті 19 Закону України "Про боротьбу із тероризмом" та стягнуто відшкодування моральної шкоди, розмір якого визначений апеляційним судом на підставі належним чином оцінених доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3, яка проживала на непідконтрольній Україні території (м. Ясинувата), прямуючи до місця проживання свого сина ОСОБА_1 (смт. Пісочин Харківської області), ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Красний Партизан Ясинуватського району Донецької області, що є тимчасово окупованою територією, отримала множинні вибухові травми тіла на території проведення антитерористичної операції, від яких померла на місці.

Зазначені обставини не заперечувалися сторонами під час судового розгляду.

У відповідності до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 22017050000000244,29 липня 2017 року слідчим слідчого відділу управління Служби безпеки України в Донецькій області Челах Ю.

О. внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок обстрілу з боку незаконних збройних формувань терористичної організації "Донецька народна республіка" селища Красний Партизан Ясинуватського району Донецької області загинула ОСОБА_3.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 25 березня 2016 року у справі № 635/2747/16-ц встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, є рідною матір'ю позивача ОСОБА_1, а також встановлений факт смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у селищі Красний Партизан Ясинуватського району Донецької області.

25 березня 2016 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського районного управління юстиції у Харківській області видане свідоцтво про смерть ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у селищі Красний Партизан Ясинуватського району Донецької області серії НОМЕР_1.

Відповідно до змісту лікарського свідоцтва про смерть № 1216 від 13 березня 2015 року причиною смерті ОСОБА_3 стали множинні вибухові травми тіла внаслідок бойових дій.

03 жовтня 2017 року доктором філософії в галузі психології ОСОБА_4 складений висновок психологічного експертного дослідження № 1/9/17 щодо емоційного стану ОСОБА_1. Згідно вказаного висновку у ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості та виникли внаслідок загибелі його матері ОСОБА_3, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 біля с. Красний Партизан Ясинуватського району Донецької області під час проведення антитерористичної операції (військових дій). Встановлено, що позивачу завдані страждання (моральна шкода) через загибель його матері. Можливий розмір грошової компенсації за завдані йому страждання (моральну шкоду) складає від 500 тис. грн до 1 млн. грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частинами 1 та 2 статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У відповідності до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", затвердженої Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII).

У преамбулі Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" вказано, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об'єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення.

Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (стаття 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

Здійснення юрисдикції над територією є необхідною умовою для того, щоб держава могла нести відповідальність за дії або бездіяльність, які їй можна приписувати, що породжують твердження про порушення прав і свобод.

В той же час зобов'язання держави Україна стосовно поваги та захисту прав людини не зникають повністю і в умовах збройного конфлікту, і у випадку втрати контролю над частиною власної території.

Правові висновки щодо застосування положень статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та статті 21 Кодексу цивільного захисту України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при вирішенні питання щодо відшкодування шкоди, завданої при проведенні антитерористичної операції викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, провадження № 14-17цс19.

Колегія суддів вважає, що існує гостра потреба у вирішенні питання про застосування норм права при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої смертю (ушкодженням здоров'я) цивільних осіб на території проведення Антитерористичної операції (Операції об'єднаних сил), у тому числі на території, яка є неконтрольованою.

За даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні станом на кінець липня 2020 року унаслідок збройного конфлікту на сході України з числа мирного населення загинуло щонайменше 3 367 осіб.

З метою запобігання зайвим стражданням та невиправданим жертвам серед цивільного населення, заподіянню великого і довгострокового збитку природному середовищу, пов'язаним із воєнними діями, для сторін, що воюють, встановлюються заборони та обмеження у виборі методів і засобів ведення воєнних дій, зокрема заборонено убивати або завдавати поранення цивільним особам.

У відповідності до статті 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.

Відповідно до статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Відповідно до статті 2 Конвенції державу може бути притягнуто до відповідальності за порушення права на життя в одному із двох таких випадків:

1) у матеріальному аспекті (невиконання позитивного зобов'язання держави), що може бути здійснено за умови наявності однієї з двох обставин: держава умисно чи протиправно заподіяла смерть особі; держава не вжила необхідних практичних превентивних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією;

2) у процесуальному аспекті - держава не здійснила ефективного розслідування факту порушення матеріального аспекту статті 2 Конвенції.

У той же час позитивне зобов'язання держави щодо запобігання порушенням статті 2 Конвенції не повинно покладати на державу непосильний та надмірний тягар, зважаючи на труднощі у діяльності правоохоронних органів, непередбачуваність поведінки людей, необхідність оперативного реагування на ситуації тощо.

Ефективність розслідування передбачає, що компетентні органи мають діяти з належною наполегливістю і за своєю ініціативою порушувати провадження, яке здатне, по-перше, встановити обставини, за яких сталась подія, та недоліки діяльності системи; по-друге, встановити, хто саме був причетний до події.

Вимога щодо публічності також застосовується у цьому контексті.

Положення преамбули та статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов'язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов'язана з видами зобов'язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

У Верховному Суді перебувають на розгляді цивільні справи № 419/3824/17 (провадження № 61-48779ск18), № 644/7155/18-ц (провадження № 61-3041ск20), № 237/2571/17 (провадження № 61-5740ск20), № 242/981/18 (провадження 61-23065св19), які стосуються проблематики відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок терористичного акту. Предмет та підстави у зазначених справах є подібними з цією справою.

Також у провадженні Луганського апеляційного суду знаходиться справа № 423/405/18 за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України, в інтересах якого діє Головне територіальне управління юстиції у Луганській області, на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 22 серпня 2019 року за позовом ОСОБА_5 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, а саме чоловіка позивача, ОСОБА_6, вбитого внаслідок терористичного акту шляхом артилерійського обстрілу в м. Попасна Луганської області, про що 09 травня 2015 року внесено відомості до ЄРДР за № 12015130530000141. Провадження у зазначеній справі № 423/405/18 зупинено ухвалою Луганського апеляційного суду ухвалою від 21 листопада 2019 року до закінчення перегляду в касаційному порядку Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду судового рішення у цивільній справі № 419/3824/17 (провадження № 61-48779ск18).

Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 04 серпня 2020 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 24 вересня 2020 року, зупинено провадження у справі № 225/1220/20 за позовом ОСОБА_7, до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи до закінчення перегляду в касаційному порядку Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 06 березня 2019 року та постанови Донецького апеляційного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 237/2571/17 (провадження № 61-5740ск20).

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 01 липня 2020 року зупинено провадження у справі № 263/11915/18 за позовом ОСОБА_8 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, до розгляду Верховним Судом справи № 242/981/18 (провадження 61-23065св19).

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень судами винесено низку рішень про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я та смертю фізичних осіб при проведенні Антитерористичної операції, результати розгляду яких є різними.

Зокрема, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області 02 жовтня 2020 року у справі № 265/218/20 стягнуто з державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_9 моральну шкоду, завдану каліцтвом, ушкодженням здоров'я та смертю фізичних осіб у розмірі 1 000 000 (один мільйон)
грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2019 року у справі № 644/8115/18 позовні вимоги ОСОБА_10 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_11, ОСОБА_12 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданою смертю фізичної особи, задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_10 500 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої їй внаслідок загибелі чоловіка ОСОБА_13, а також 500 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої неповнолітньому ОСОБА_11 внаслідок загибелі батька ОСОБА_13.

Стягнуто з державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_12 500
000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої йому внаслідок загибелі батька ОСОБА_13. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_10 відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року вказане рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2019 року у справі № 644/8115/18 скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року у справі 644/8115/18 (провадження № 61-15831ск20) відкрито касаційне провадження.

Правова проблема постає у значній кількості спорів про відшкодування шкоди, завданої смертю (ушкодженням здоров'я) цивільних осіб на території проведення Антитерористичної операції (Операції об'єднаних сил), що перебувають на розгляді в судах та можуть бути винесені на вирішення суду, що свідчить про наявність виключної правової проблеми.

Існує й якісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми.

Аналіз судової практики свідчить про винесення судами протилежних і суперечливих судових рішень, розходжень у судовій практиці, зокрема неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, провадження № 14-17цс19, у справах про відшкодування шкоди.

Отже, судова практика у цій категорії спорів не може бути визнана сталою. Існує очевидна необхідність у формуванні єдиної правозастосовчої практики, вирішенні питання щодо застосування норм міжнародних договорів та національного права, і ці проблемні питання належать до компетенції Великої Палати Верховного Суду як інституції, діяльність якої спрямована на вирішення виключної правової проблеми в цілях забезпечення однакового застосування судами норм матеріального права.

При цьому однакове застосування норм права забезпечує правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування норм права поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, довіру до відправлення правосуддя, а також сприяє стабілізації обстановки у проблемному регіоні.

Враховуючи вищезазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.

Керуючись статтями 400, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу № 635/6172/17 за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2019 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович