Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.04.2021 року у справі №332/2250/20

Ухвала

22 липня 2021 року

м. Київ

справа №332/2250/20

провадження №61-11206ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на ухвалу Запорізького апеляційного суду

від 19 березня 2021 року у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулося до ОСОБА_1 з позовом, у якому просило стягнути з відповідача на свою користь в порядку регресу шкоду, завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди в сумі 17 721,34 грн.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя

від 07 грудня 2020 року у задоволенні позову МТСБУ відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням МТСБУ подало апеляційну скаргу.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2021 року закрито апеляційне провадження у даній справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 362 ЦПК України, оскільки додана до апеляційної скарги довіреність не є належним доказом на підтвердження повноважень Бутенко М. О. як представника МТСБУ так як не містить дати її вчинення, тому відповідно до вимог частини 3 статті 247 ЦК України така довіреність є нікчемною.

25 березня 2021 року МТСБУ подало засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду

м. Запоріжжя.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження. Закрито касаційне провадження за касаційною скаргою МТСБУ на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2021 року у справі за позовом МТСБУ до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, оскільки після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати (пункт 2 частини 1 статті 396 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції вказав, що додана до касаційної скарги копія довіреності № 4.1-01/74, якою МТСБУ уповноважило Бутенко М. О. представляти інтереси МТСБУ, не містить дати її вчинення, а тому відповідно до вимог частини 3 статті 247 ЦК України така довіреність є нікчемною.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року, МТСБУ просить скасувати прийняту ухвалу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, встановив, що дана справа є малозначною.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд погоджується з наведеним вище висновком та приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Предметом спору у даній справі є вимоги майнового характеру щодо стягнення шкоди в порядку регресу, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 17 721,34 грн.

Вимоги майнового характеру станом на 01 січня 2021 року не перевищують ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270* 100 = 227 000).

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а) та в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі МТСБУ зазначило, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Посилаючись на наявність зазначених обставин, заявником не обґрунтовано у чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, а сама по собі вказівка про це в касаційній скарзі не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.

У касаційній скарзі МТСБУ зазначено, що дана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки суд своїми діями позбавив заявника можливості на судовий розгляд справи.

Аналіз наведених заявником доводів не дає підстав для висновку про те, що дана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки заявник не навів належних аргументів на підтвердження наявності виняткового значення цієї справи для нього та не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями ЦПК України могли б вимагати касаційного розгляду справи.

Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих.

Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні

від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], § 230, № 36760/06, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі "Леваж Престасьон Сервіс"
проти Франції" (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії" (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), §32, від 02 листопада 2006 року, № 29182/03, "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня

2015 року № 18499/08).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", § 36; рішення у справі "Козліца проти Хорватії", § 33; рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", § 34, "Добріч проти Сербії" (Dobric v. Serbia), "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07, та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане рішення у справі "Добріч проти Сербії", § 54).

Також, ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року № 26293/18 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Вказівка в резолютивній частині ухвали Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2021 року про можливість її оскарження до Верховного Суду, не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржене судове рішення ухвалене у малозначній справі.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2021 року у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко