Постанова

Іменем України

14 березня2018 року

м. Київ

справа № 753/18013/14-ц

провадження № 61-3579 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: Міністерство внутрішніх справ України, державне підприємство "Розвиток",

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 нарішення апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Білич І. М., Болотова Є. В., Поліщук Н. В., від28 квітня 2016 року

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2014 рокуОСОБА_2 звернувся досуду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, державного підприємства "Розвиток" (далі -

ДП "Розвиток") про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 10 грудня 2012 року ОСОБА_2 був прийнятий на посаду директора ДП "Розвиток" на підставі наказу Міністра внутрішніх справ України "По особовому складу". Того ж дня між Міністерством внутрішніх справ України та позивачем був підписаний річний контракт. Однак наказом Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_3 від 1 вересня 2014 року позивач був звільнений з посади директора ДП "Розвиток" на підставі пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України за порушення пункту 5.3 контракту

від 10 грудня 2012 року. Позивач вважає звільнення незаконним та безпідставним, вчиненим з чисельними порушеннями чинного законодавства, оскільки його було звільнено з посади директора ДП МВС України "Розвиток", юридичної особи, якої не існує і директором якої він не був, оскільки приймався на посаду директора ДП "Розвиток". Позивач зазначав, що однією із підстав звільнення позивача є висновок за результатами розгляду аудиторського звіту ДП "Розвиток" від 27 серпня 2014 року, який не є документом, оскільки не містить дати його видачі, реєстраційного індексу документу, а містить оціночні судження роботи позивача на посаді директора, які суперечать пункту 5.3 контракту. При цьому у вказаному пункті контракту налічується 10 підпунктів (підстав) для такого звільнення, однак ні з наказу, ні з висновку не вбачається діянь, які порушив позивач, що призвели до припинення з ним трудових відносин.

З урахуванням викладеного, просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення від 1 вересня 2014 року, поновити його на посаді директора

ДП "Розвиток" з 2 вересня 2014 року, стягнути з ДП "Розвиток" на користь ОСОБА_2 42 605 грн 64 коп. середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнути з Міністерства внутрішніх справ України 5 тис. грн моральної шкоди.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва у складі судді Колесника О. М. від 23 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що Міністерство внутрішніх справ України обґрунтовано звільнило позивача з посади директора ДП "Розвиток" на підставі пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України за порушення пункту 5.3 контракту № 6 від 10 грудня

2012 року.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року рішення районного суду скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконним наказ Міністерства внутрішніх справ України від 1 вересня 2014 року щодо звільнення ОСОБА_2 за пунктом 8 частини 1 статті 36 КЗпП України в частині підстав та формулювання звільнення. Визнано, що ОСОБА_2 звільнено за закінченням строку дії контракту від 10 грудня 2012 року, що був укладений між Міністерством внутрішніх справ України та ОСОБА_2, як директором ДП "Розвиток" згідно пункту 8 статті 36 КЗпП України. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1 тис. грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що на час прийняття відповідачем рішення про звільнення ОСОБА_2 з підстав передбачених контрактом строк дії контракту вже закінчився. Контракт, укладений між сторонами, від 10 грудня 2012 року не продовжувався і новий не укладався, тому звільнення ОСОБА_2 з підстав пункту 5.3 контракту є незаконним. При цьому апеляційний суд на підставі частини 3 статті 235 КЗпП України змінив формулювання наказу про звільнення та визнав, що ОСОБА_2 звільнено за закінченням строку дії контракту № 6 від 10 грудня 2012 року.

У травні 2016 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині визнання ОСОБА_2 таким, що звільнено за закінченням строку дії контракту від 10 грудня 2012 року та ухвалити в цій частині нове рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки, незважаючи на те, що строк дії контракту закінчився, жодна із сторін не ставила питання про його припинення, у зв'язку з чим трудові відносини між ним та відповідачем у період з 10 грудня 2013 року по

1 вересня 2014 року фактично тривали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

23 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що 10 грудня 2012 року ОСОБА_2 був призначений на посаду директора ДП "Розвиток" на підставі наказу Міністра внутрішніх справ України "По особовому складу".

10 грудня 2012 року між Міністерством внутрішніх справ України та

ОСОБА_2 був підписаний контракт як з директором ДП "Розвиток".

За змістом пункту 1.1 укладеного контракту директор зобов'язується безпосередньо та/або через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна. За пунктом 2.3-2.4 того ж контракту директор в установленому порядку подає органу управління майном квартальну і річну фінансову звітність підприємства, зобов'язується забезпечити виконання показників ефективності використання майна, що є у державній власності і прибутку, а також майнового стану підприємства згідно з додатком № 1 до контракту. Пункт 2.6 контракту зазначає, що звіт директора підприємства щодо виконання показників ефективності використання майна, що є у державній власності і прибутку, а також майнового стану підприємства є обов'язковою формою звітування до Міністерства внутрішніх справ України.

В свою чергу згідно пункту 2.7 укладеного контракту Міністерство внутрішніх справ України організовує фінансовий контроль за діяльністю підприємства та на підставі окремого рішення має право проводити перевірки щодо дотримання та виконання директором підприємства показників ефективності використання державного майна і прибутку підприємства; звільняє директора у порядку та на умовах, передбачених чинним законодавством України, в тому числі: у разі закінчення строку дії контракту, достроково за вимогою директора, а також у випадку порушень чинного законодавства та умов контракту.

Відповідно до плану проведення внутрішнього аудиту в Міністерства внутрішніх справ України на 1 півріччя 2014 року спеціалістами Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства внутрішніх спрв України у період з 10 червня 2014 року по

22 липня 2014 року було проведено фінансовий аудит та аудит відповідності

ДП "Розвиток" за період з 1 січня 2013 року по 1 червня 2014 року. За результатами аудиторського звіту ДП "Розвиток" від 22 липня 2014 року Міністерство внутрішніх справ України дійшло висновку про вчинення ряду грубих порушень керівником ДП "Розвиток" як чинного законодавства, так і умов контракту: недоплата заробітної плати молодшим інспекторам відділу РТЗ за період з жовтня 2013 року по травень 2014 року на загальну суму 11 788 грн

31 коп. в тому числі: не нараховано та не сплачено ЄСВ на суму 3 001 грн; відсутність документального оформлення двох територій під спецмайданчики та проведення інвентаризації основних фондів підприємства; неподання відповідних відомостей для внесення до єдиного реєстру об'єктів державної власності; не забезпечено високоприбуткової діяльності підприємства та ефективного використання та збереження закріпленого за підприємством майна; не подано звіти щодо використання показників ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану, що є обов'язковою формою звітування; встановлено безпідставну виплату заробітної плати працівникам підприємства на загальну суму 3 097 грн., і тому числі зайво сплачений ЄСВ на суму 7 032 грн. ; підприємство в результаті укладення додаткових угод до договорів з ТОВ "ОСБ Камелот" та ТОВ "Оллин Плюс" втратило можливість отримати кошти на загальну суму 64 тис. грн.

Директор департаменту внутрішнього аудиту Міністерства внутрішніх справ України звернувся до заступника Міністра внутрішніх справ України

Чеботаря С. І. з доповідною запискою, запропонувавши розглянути доцільність перебування на займаній посаді директора ДП "Розвиток" ОСОБА_2

З урахуванням аудиторського звіту та доповідної записки департаментом фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Міністерства внутрішніх справ України було складено висновок, яким запропоновано припинити дію умов контракту від 10 грудня 2012 року, укладеного між Міністерством внутрішніх справ України та ОСОБА_2, в зв'язку з недотриманням останнім умов контракту. Даний висновок листом від 27 серпня 2014 року було направлено до Департаменту кадрового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України для розгляду та прийняття рішення.

1 вересня 2014 року наказом Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_2 був звільнений з посади директора ДП "Розвиток" на підставі пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України за порушення пункту 5.3 контракту від 10 грудня 2012 року.

Відповідно до статті 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін

(в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Згідно з пунктом 5.3 контракту від 10 грудня 2012 року директор може бути звільнений з посади, а контракт розірваний з ініціативи органу управління майном, у тому числі за пропозицією Державного органу виконавчої влади на місцях, до закінчення терміну його дії: за систематичне виконання директором підприємства норм чинного законодавства України та/або обов'язків, встановлених цим контрактом, що призвело до настання негативних наслідків (понесено збитки, виплачено штраф і т. д. ); за невиконання підприємством зобов'язань перед бюджетом та пенсійним фондом щодо сплати податків, зборів та обов'язкових платежів, страхових внесків, а також невиконання підприємством зобов'язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати; за неподання або несвоєчасне подання на затвердження органу управління майном річного фінансового плану підприємства, або порушення порядку здійснення витрат підприємством у разі незатвердження (непогодження) річного фінансового плану у порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2012 року; за несплату реструктурованої податкової заборгованості протягом трьох місяців за наявності вини директора; за поданням службових осіб органів державного нагляду за охороною праці в разі систематичних порушень вимог чинного законодавства з питань охорони праці; за порушення порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті, встановленого Національним банком України; за допущення зростання обсягів простроченої кредиторської заборгованості; у разі, коли у трьох звітних кварталах протягом календарного року спостерігається зростання обсягів дебіторської заборгованості підприємства, яке за загальним підсумком зазначених кварталів не супроводжується відповідним зростанням обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства; за неподання органу управління майном квартальної та річної фінансової звітності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції, врахувавши висновок аудиторського звіту ДП "Розвиток" від 22 липня 2014 року, який не є скасованим чи зміненим, правильно виходив з того, що наказ про звільнення від 1 вересня 2014 року відповідає процедурі звільнення директора державного підприємства в структурі Міністерства внутрішніх справ України, оскільки ОСОБА_2 порушив пункт 5.3 контракту від 10 грудня 2012 року, що був укладений між ним та Міністерством внутрішніх справу України.

При цьому суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, вірно зазначив про недоведеність вказаних вимог.

Апеляційний суд на зазначене вище уваги не звернув, обставини справи в повній мірі не встановив, не визначився з характером спірних правовідносин, дійшов помилкового висновку про необхідність зміни формулювання наказу про звільнення у зв'язку з закінченням дії контракту, не врахувавши при цьому, що позивача звільнено за порушення контракту, допущене ним у період дії контракту.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києвавід 28 квітня 2016 року скасувати, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк