Ухвала

7 березня 2018 року

м. Київ

справа № 372/5635/13-ц

провадження № 61-9345 зпв 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_8,ОСОБА_5,

представник позивачів - ОСОБА_6,

відповідач - Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця,

представник відповідача -Хасін Ігор Борисович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Козинська селищна рада Обухівського району Київської області,

розглянув справу за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_5 до Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця про усунення перешкод у користуванні майном та за зустрічним позовом Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця до ОСОБА_8, ОСОБА_5, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним рішень органів місцевого самоврядування та державних актів на право власності на земельні ділянки за заявою Національного медичного університету ім.

О. О. Богомольця про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року у складі суддів: Савченко В. О., Касьяна О. П., Остапчука Д. О. та рішення апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2015 року у складі суддів: Фінагєєвої В.

О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2015 року у справі № 372/5635/13-ц за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_5 до Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця про усунення перешкод у користуванні майном та за зустрічним позовом Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця до ОСОБА_8, ОСОБА_5, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним рішень органів місцевого самоврядування та державних актів на право власності на земельні ділянки, з підстав, передбачених пунктами 1 і 4 частини 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 березня 2016 року залишив без змін рішення апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2015 року. Зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції скасовано рішення Обухівського районного суду Київської області, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_8, ОСОБА_5 задоволено частково.

Зобов'язано Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_9 та ОСОБА_5 земельними ділянками площами 0,80 га, 0,8441 га, 1,0 га та 0,7015 га шляхом демонтажу трьох крайніх секцій металевого паркану (сітка рабиця на залізобетонних стовпчиках) по вул.

Солов'яненка на перехресті з пров. Дачним у смт Козині Обухівського району Київської області. У задоволенні позовних вимог зустрічного позову Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця відмовлено.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2015 року Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця просить переглянути зазначені судові рішення з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції цивільної, господарської та адміністративної юрисдикцій норм матеріального права у питанні вирішення спорів щодо набуття особою права користування земельною ділянкою за відсутності державного акта про право постійного користування ділянкою у разі, якщо після набрання чинності Земельним кодексом Української Радянської Соціалістичної Республіки 1990 року (далі - ЗК Української РСР 1990 року) та Земельним кодексом України 2001 року (далі - ЗК України 2001 року) така особа продовжує нею користуватись.

Ухвалою Верховного Суду України від 3 червня 2016 року відкрито провадження у зазначеній справі, витребувано її матеріали з Обухівського районного суду Київської області та зупинено виконання рішень до закінчення розгляду справи у Верховному Суді України.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд.

На підставі підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" заяву Національного медичного університету ім. О. О.

Богомольця про перегляд судових рішень у січні 2018 року передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року заяву про перегляд судових рішень призначено до розгляду.

Підготовчі дії у справі завершено.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 355 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що Виконавчим комітетом Київської обласної ради депутатів трудящих прийнято рішення від 7 вересня 1957 року № 640 та від 31 січня 1959 року № 85, згідно з якими Київському медичному університету, правонаступником якого є Національний медичний університет ім.

О.О. Богомольця, відведено у тимчасове користування земельні ділянки у смт Козині Обухівського р-ну Київської області площами 5,5 га та 2,5 га, під розміщення студентського спортивного табору за рахунок державного лісового фонду та сінокісних земель Обухівської райконтори "Заготскотовідгодовля" на строк існування табору з правом побудови тимчасових споруд.

У 2010 році з цих же земель ОСОБА_8, ОСОБА_5 передано у власність земельні ділянки площею 1,6441 га та 1,7014 га відповідно.

Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції у цій справі, яким позовні вимоги ОСОБА_8, ОСОБА_5 задоволено частково, суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідач чинить перешкоди позивачам у користуванні належними їм земельними ділянками. У задоволенні вимог зустрічного позову Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця судами відмовлено з тих підстав, що відповідачем не доведено самовільного повного чи часткового зайняття позивачами спірних земельних ділянок. Крім того, суди виходили з безпідставності зустрічних позовних вимог, зазначивши, що рішення Виконавчого комітету Київської обласної ради від 31 січня 1959 року № 85 не виконано, межі та конфігурації земельної ділянки не визначалось, правовстановлюючі документи не видавались, а тому відповідач не набув права користування спірними земельними ділянками у встановленому законом порядку, передбаченому статтями 180, 187, 188, 191, 192, 195 Земельного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки 1922 року (далі - ЗК Української РСР 1922 року).

Як приклад наявності підстави для перегляду вищезазначених судових рішень заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року в цій же справі (справа № 372/5635/13-ц переглядалась судами неодноразово), якою скасовано рішення суду апеляційної інстанції про задоволення частково позовних вимог ОСОБА_8, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні майном і повернення земельних ділянок та відмову у задоволенні вимог зустрічного позову Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця. Суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідач користується зазначеною земельною ділянкою на підставі рішень, прийнятих у 1957-1959 роках, які не скасовані, земельна ділянка у встановленому законом порядку у користувача не вилучалась, а тому підстави, передбачені статтею 141 ЗК України, для припинення права користування відсутні.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте Національним медичним університетом ім. О. О. Богомольця у встановленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Як підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції різної юрисдикції норм права заявник посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 лютого 2013 року, у якій суд касаційної інстанції виходив з того, що земельне законодавство до введення в дію ЗК України 1990 року не містило підстав припинення (втрати) прав користування на земельні ділянки.

У наданій заявником для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 23 березня 2016 року у справі № 916/876/13 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що отримання права користування земельною ділянкою, яка належить до державної чи комунальної власності, можливе тільки на підставі рішення органу місцевого самоврядування з наступним укладенням відповідного договору.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2015 року в справі №6-20180 ск 15, на яку посилається Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця, як на приклад неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції зазначив, що сам факт відсутності заїзду до належної позивачу земельної ділянки не свідчить про порушення його прав відповідачем на встановлення огорожі на землях загального користування.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року в справі № 6-6860 св 14, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, виходив з того, що здійснення будівництва будинку за відсутності доказів чинення перешкод у користуванні дорогою загального користування не свідчить про порушення прав позивача на користування такою дорогою.

Висновки, що викладені у наданій заявником ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2013 року в справі № 6-45181 св 12, стосуються вирішення спору про визнання незаконним рішення сільської ради та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

На підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції у цій справі викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права заявник посилається на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 7 жовтня 2015 року в справі № 6-1275 цс 15, відповідно до яких примусове припинення права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки могло відбуватись у судовому порядку, передбаченому частиною 4 статті 29, частиною 6 статті 31 ЗК Української РСР 1990 року та статті 143, частини 10 статті 149 ЗК України 2001 року.

У наданій заявником постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року в справі №6-267 цс 15 містяться правові висновки про те, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення набутого правомірно права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140, 141, 142, 143, 144, 145, 146, 147, 148, 149 ЗК України 2001 року.

Таким чином, підставою для звернення Національного медичного університету ім. О.

О. Богомольця із заявою про перегляд судових рішень, зокрема, є неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, зокрема цивільної, адміністративної та господарської.

Пунктом 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України встановлено, що зміни до ЦПК України вводяться в дію з урахуванням певних особливостей.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з частиною 2 статті 360-2 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

За таких обставин колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для передачі заяви про перегляд судових рішень у цій справі на розгляд ОСОБА_10 Верховного Суду.

Керуючись підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, статтею 360-2 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_5 до Національного медичного університету ім.

О. О. Богомольця про усунення перешкод у користуванні майном та за зустрічним позовом Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця до ОСОБА_8, ОСОБА_5, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним рішень органів місцевого самоврядування та державних актів на право власності на земельні ділянки за заявою Національного медичного університету ім. О. О.

Богомольця про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2015 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:С. Ю. Мартєв В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П.

Штелик