Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.10.2020 року у справі №755/19158/19

Ухвала

19 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 755/19158/19

провадження № 61-14357ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, як законного представника неповнолітньої ОСОБА_2, на ухвалу Київського апеляційного суду у складі судді Іванової І. В. від 31 серпня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_4, треті особи: Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано ОСОБА_4 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, як законний представник неповнолітньої ОСОБА_2, як особа, що не брала участі у справі, на підставі статті 352 ЦПК України, подав апеляційну скаргу. В обґрунтування скарги вказав, що при ухваленні судового рішення суди без його участі у справі, вирішили питання про його права, свободи, інтереси та обов'язки відносно захисту в суді прав, свобод та інтересів його неповнолітньої дочки.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, як законного представника неповнолітньої ОСОБА_2, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року у цій справі, на підставічастини 5 статті 370 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, виходив з того, що доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1, як законного представника неповнолітньої ОСОБА_2, вже були предметом апеляційного розгляду за апеляційною скаргою ОСОБА_4.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права. В обґрунтування скарги зазначає, що суд порушив його право на апеляційне оскарження судового рішення, яким без його участі вирішено питання про його права та обов'язки як особи, яка є законним представником неповнолітньої ОСОБА_2. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд не надав правової оцінки доводам його апеляційної скарги щодо незаконності та необгрунтованості рішення суду першої інстанції, тому твердження про те, що такі доводи апеляційним судом вже були розглянуті та досліджені, є помилковими.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним.

Згідно з пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1,2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини 1 статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Стаття 48 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Згідно із частиною 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини 1 статті 370 ЦПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

Частиною 5 статті 370 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що неповнолітня ОСОБА_2 була учасником справи і в особі своєї матері, законного представника, ОСОБА_4 реалізувала своє право на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року, яке постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року залишено без змін. Зміна законного представника не свідчить про можливість повторного апеляційного оскарження судового рішення за апеляційною скаргою того ж учасника справи, ОСОБА_2 в особі іншого законного представника - її батька ОСОБА_1.

Хоча ОСОБА_1 і вказував себе як особу, що не брала участі у справі, однак суд вирішив питання про його права та обов'язки, проте з тексту касаційної скарги вбачається, що він звертався як законний представник неповнолітньої ОСОБА_2, що правильно визначено судом апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції встановивши, що ОСОБА_1 є законним представником неповнолітньої ОСОБА_2, апеляційна скарга якої була розглянута, правомірно відмовив у відкритті провадження у справі.

Встановивши, що доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1, як законного представника неповнолітньої ОСОБА_2, є аналогічними доводам апеляційної скарги ОСОБА_4, оскільки у вказаних апеляційних скаргах йдеться про ті ж підстави для скасування рішення -неправомірність набуття позивачем права власності на спірну квартиру та виселення з неї неповнолітньої дочки ОСОБА_1 разом з матір'ю, яким суд апеляційної інстанції дав оцінку у постанові від 25 червня 2020 року, апеляційний суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 370 ЦПК України.

Апеляційний суд згідно зі статтею 370 ЦПК України встановив тотожність висновків, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_4 та постанові суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено ОСОБА_1, який звертався з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_2.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на правильність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом частини 5 статті 370 ЦПК Українине викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Керуючись частинами 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, як законного представника неповнолітньої ОСОБА_2, на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_4, треті особи: Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара