Історія справи

Ухвала ВП ВС від 05.09.2021 року у справі №585/4598/19
Ухвала КЦС ВП від 29.04.2021 року у справі №585/4598/19

Ухвала

Іменем України

11 червня 2021 року

м. Київ

справа № 585/4598/19

провадження № 61-6051ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М.

М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 жовтня 2020 року у складі судді: Машини І. М., та постанову Сумського апеляційного суду від 10 березня 2021 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Левченко Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, комунального підприємства "Роменське міськрайонне бюро технічної інвентаризації", третя особа - управління адміністративних послуг Роменської міської ради, про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, комунального підприємства "Роменське міськрайонне бюро технічної інвентаризації", третя особа - управління адміністративних послуг Роменської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, комунального підприємства "Роменське міськрайонне бюро технічної інвентаризації", третя особа - управління адміністративних послуг Роменської міської ради, про визнання права власності.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03 січня 1990 року належала 1/2 частина будинку АДРЕСА_1. Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 26 лютого 1996 року їй на праві власності належить земельна ділянка, площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована за вищевказаною адресою. ОСОБА_2 належала інша 1/2 частина зазначеного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 вересня 1999 року. Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 08 грудня 2004 року він є власником земельної ділянки, площею 0,0190 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована за вищевказаною адресою. ОСОБА_1 указує, що з 22 серпня 1987 року по 26 липня 1989 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Відповідно до виписки з рішення виконавчого комітету Роменської міської ради народних депутатів Сумської області від 19 червня 1991 року №130, ОСОБА_1 було надано дозвіл на будівництво нового житлового будинку замість старого по АДРЕСА_1.

З 1991 по 1999 роки сторонами було знесено старий житловий будинок за вказаною адресою. Згідно з актом виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівництва від 19 червня 1991 року ОСОБА_1 виділено земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1. З 1993 по 2004 роки нею особисто побудовано новий житловий будинок за вказаною адресою, але вже на іншому місці на своїй земельній ділянці.

Рішенням виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області за № 50 від 20 лютого 2008 року затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 07 листопада 2007 року - житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 131,9 кв. м, житловою площею 88,8 кв. м.

13 липня 2017 року та 29 серпня 2019 року КП "Роменське міськрайонне бюро технічної інвентаризації" видано технічні паспорти, до яких надані довідки від 01 серпня 2017 року та 09 жовтня 2019 року, в яких зазначено, що згідно з архівною інвентарною справою станом на 01 січня 2013 року житловий будинок загальною площею 48,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_1-1/2 частина на підставі договору купівлі-продажу від 03 січня 1990 року та ОСОБА_2-1/2 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом 02 вересня 1999 року. Станом на 07 серпня 2007 року старий житловий будинок демонтовано і на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної власності, побудовано новий житловий будинок з господарськими будівлями, а саме: житловий будинок гіпсоблочний, обкладений цеглою, літ. "А" загальною площею 131,9 кв. м, жилою площею 88,8 кв. м; гараж цегляний літ. "Г"; сарай цегляний літ. "Д "; літня кухня цегляна літ. "Е "; сарай цегляний літ. "Д"; огорожа шиферна літ. " №" 1; огорожа металева " №" 2. ОСОБА_1 зазначала, що вона є єдиним власником вказаного нерухомого майна, але не може зареєструвати право власності на нього.

ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на житловий будинок гіпсоблочний, обкладений цеглою, літ. "А" загальною площею 131,9 кв. м, жилою площею 88,8 кв. м, гараж цегляний літ. "Г "; сарай цегляний літ. "Д"; літня кухня цегляна літ. "Е ", сарай цегляний літ. "Д" за адресою: АДРЕСА_1.

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1, комунального підприємства "Роменське міськрайонне бюро технічної інвентаризації", третя особа - управління адміністративних послуг Роменської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.

Зустрічний позов мотивований тим, що з 22 серпня 1987 року по 26 липня 1989 року в ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1. Після розірвання шлюбу вони продовжували проживати як подружжя, мали спільний бюджет та вели спільний побут. ОСОБА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 03 січня 1990 року, належала 1/2 частина будинку АДРЕСА_1. Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 26 лютого 1996 року вона є власником земельної ділянки площею 0,10 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована за вищевказаною адресою. Інша 1/2 частина зазначеного будинку належала йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 вересня 1999 року. Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 08 грудня 2004 року він є власником земельної ділянки площею 0,0190 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована за вищевказаною адресою. Згідно з рішенням виконавчого комітету Роменської міської Ради народних депутатів від 19 червня 1991 року № 130 ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво нового будинку замість знесеного старого та зобов'язано її після закінчення будівництва нового житлового будинку, частину старого будинку належну їй, переобладнати під літню кухню. ОСОБА_2 указує, що будівельні матеріали для нового будинку були придбані за рахунок грошових коштів його матері та за його кошти. Рішенням виконавчого комітету Роменської міської Ради народних депутатів №252 від 22 вересня 1993 року на земельній ділянці ОСОБА_1 дозволено будівництво господарських будівель - сарай та гараж. Рішенням виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області за №50 від 20 лютого 2008 року затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 07 листопада 2007 року - житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею - 131,9 кв. м, житловою площею - 88,8 кв. м.

Вказував, що будівельно-монтажні роботи здійснювалися з вересня 1991 року по серпень 2004 рік. ОСОБА_2 указує, що з 1993 року по 2008 рік він проживав разом з ОСОБА_1 у вищевказаному будинку без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, за спільні кошти утримували житло. Таким чином, оскільки будинок по АДРЕСА_1, гараж та сарай він з відповідачем та його матір'ю будували спільною працею за спільні грошові кошти, шляхом індивідуальних трудових зусиль з метою спільного проживання, то вказане нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власності і може бути поділене між ним та відповідачем в рівних частинах.

ОСОБА_2 просив:

встановити факт його проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 у період з січня 1989 року по березень 2008 року;

визнати житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 131,9 кв. м, житловою площею 88,8 кв. м, літ. "А" з господарськими будівлями і спорудами: гараж цегляний літ. "Г "; сарай цегляний літ. "Д "; літня кухня цегляна літ. "Е" - об'єктом права спільної сумісної власності його та ОСОБА_1, набутим за час фактичного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та здійснити поділ по 1/2 частині за кожним у порядку статті 70 СК України.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1 у період із січня 1989 року по березень 2008 року.

Визнано житловий будинок АДРЕСА_1, площею 131,9 кв. м, житловою площею 88,8 кв. м, літ. "А " з господарськими будівлями і спорудами: гараж цегляний літ. "Г"; сарай цегляний літ. "Д "; літня кухня цегляна літ. "Е" - об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, набутим за час фактичного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та здійснено поділ по 1/2 частини за кожним у порядку статті 70 СК України, без виділення часток в натурі.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не доведено факт набуття нерухомого майна за її особисті кошти, в той час як ОСОБА_2 надав докази на підтвердження придбання спірного нерухомого майна внаслідок спільної праці сторін у справі.

При задоволенні зустрічного позову в частині встановлення факту проживання сторін однією сім'єю, суд першої інстанції вказав, що факт проживання сторін однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу у період з 1989 року по 2008 рік підтверджено відповідними доказами та показаннями свідків. Згідно статті 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, суд зазначив, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, набуті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час їх спільного проживання однією сім'єю та спільною працею, в зв'язку з чим суд зробив висновок про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зазначеного нерухомого майна.

Суд першої інстанції вказав, що позивачем за зустрічним позовом не пропущена позовна давність. Оскільки неподання позову до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу чи з дня фактичного припинення шлюбних відносин у 2008 році за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про сплив позовної давності. Суд прийняв до уваги обставини реєстрації місця проживання ОСОБА_2 у спірному житловому будинку як члена сім'ї та, як він вважав, як власника майна, звідки він добровільно знявся з реєстрації місця проживання лише у 2018 році, та відсутність спору до 10 грудня 2019 року (звернення ОСОБА_1 до суду з позовом) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу правового режиму нерухомого майна як особистої приватної власності ОСОБА_1, що стало підставою для звернення ОСОБА_2 з зустрічним позовом.

Постановою Сумського апеляційного суду від 10 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 жовтня 2020 року в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу змінено.

Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 01 січня 2004 року по березень 2008 року.

У іншій частині рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 жовтня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки судом першої інстанції встановлено, що спірний будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 набуті сторонами за час їх спільного проживання однією сім'єю за спільні грошові кошти та спільною працею, домовленості між ними щодо відступлення рівності їх часток у праві спільної сумісної власності не існувало, тому висновки суду першої інстанції про визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю сторін і визнання часток сторін у цьому майні рівними - по Ѕ частці за кожним є правильними. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано посилався на статтю 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. Таким чином, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Апеляційний суд зазначив, що оскільки з акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями, вбачається, що будівельно-монтажні роботи здійснено в терміни з вересня 1991 року по серпень 2004 року, тому до виниклих між сторонами правовідносин необхідно також застосовувати норми ЦК України, який набув чинності з 01 січня 2004 року, а саме: статті 368, 372 ЦК України. Апеляційний суд у постанові посилався на те, що факт спільного проживання сторін у справі, ведення ними спільного господарства і будівництва за спільні кошти житлового будинку із господарськими будівлями підтверджується також тим, що після набуття 03 січня 1990 року позивачем ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину житлового будинку із господарськими будівлями, розташованого за адресою АДРЕСА_1, ще до набуття відповідачем ОСОБА_2 права власності на іншу Ѕ частину цього домоволодіння на підставі свідоцтва про право власності за заповітом від 02 вересня 1999 року, останній, з 06 серпня 1996 року вже був зареєстрований у даному будинку і ними за спільною згодою з метою будівництва нового будинку старий житловий будинок було знесено. Також даний факт підтверджується і показаннями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 допитаних судом першої інстанції.

Колегія суддів відхилила аргументи апеляційної скарги щодо пропуску ОСОБА_2 позовної давності до вимоги про поділ майна подружжя, оскільки про своє порушене право позивачу за зустрічним позовом було відомо ще у 2009 році, на підтвердження чого нею надано суду копію позовної заяви останнього про визнання за ним права власності на Ѕ частину спірного домоволодіння, з якою він звернувся до Роменського міськрайонного суду Сумської області 14 вересня 2009 року, але ухвалою суду від 26 жовтня 2009 року його позовну заяву було визнано неподаною та повернуто позивачу, у зв'язку із неусуненням недоліків. Оскільки доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 заперечувала право позивача на частку у спільно нажитому нерухомому майні в матеріалах справі відсутні. Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 продовжував бути зареєстрованим у спірному житловому будинку як член сім'ї і знявся з реєстрації у добровільному порядку лише у 2018 році, а тому місцевий суд зробив обґрунтований висновок про те, що позивачем за зустрічним позовом не пропущено позовну давність.

При зміні рішення суду першої інстанції в частині періоду встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, апеляційний суд вказав, що положення Кодексу законів про шлюб та сім'ю України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Тому встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період до ІНФОРМАЦІЯ_1 законом не передбачено.

ОСОБА_1 08 квітня 2021 року засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 жовтня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 29 квітня 2021 року ці недоліки було усунуто, зокрема, надано уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

В уточненій касаційній скарзі підставою, на якій подається касаційна скарга ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, та постановах Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 345/2962/14 та від 26 вересня 2019 року у справі № 352/1350/18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Уточнена касаційна скарга обґрунтована тим, ОСОБА_1 відповідно до статті 392 ЦК України у позові про визнання права власності є власником - особою, яка має право власності на майно, тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову. Щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період із січня 1989 року по березень 2008 року суд взяв до уваги свідчення свідків, проте жоден свідок навіть не указав точно роки коли сторони проживали однією сім'єю. Усі допитані свідки зі сторони ОСОБА_2 є заінтересованими особами. Суд взяв до уваги оригінали квитанцій, чеків та накладних, де не указано ким придбавався товар, хто його продавець, указано іншу адресу, де також тривало будівництво. Суд не звернув уваги на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15 згідно якої за існуючим на час спорудження спірного житлового будинку законодавством (статті 6, 30 ЗК України, статті 16, 17 Закону України "Про власність") індивідуальне житлове будівництво здійснювалося з метою забезпечення житловою площею тих громадян і членів їх сімей, яким у встановленому порядку надано право на земельну ділянку для будівництва будинку.

У зв'язку з цим сама по собі участь інших осіб у спорудженні будинку не може слугувати підставою для визнання за такими особами права власності на частку у спорудженому будинку. Такі особи можуть лише вимагати відшкодування власником будинку понесених ними затрат. Окрім цього, суди, зазначаючи, що ОСОБА_2 не пропустив строк позовної давності, не звернули уваги, що він був зареєстрований у старому будинку, який знесено сторонами справі. Оскільки на новозбудований будинок відсутні правовстановлюючі документи, тому там ніхто не може бути зареєстрованим. Суду було надано копію цивільної справи № 2-1392, яка надійшла до Роменського міськрайонного суду Сумської області у 2009 році за позовом ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частки майна, у якій він посилався на порушені права, тому судом помилково відхилено клопотання про застосування позовної давності. За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" щодо майна, придбаного внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майна, придбаного внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, то таке визнавалось спільною сумісною власністю лише тоді, коли укладеною між ними письмовою угодою визначалось, що майно є спільною сумісною власністю. Згідно статті 331 ЦК України до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, які були використані в процесі цього будівництва. ОСОБА_2 просив суд поділити майно по Ѕ за кожним, що суд і зробив, однак ОСОБА_1 не надавала ОСОБА_2 згоди вирішувати її питання.

Яким чином здійснити поділ майна також не указано. Суди не звернули уваги, що побудований будинок знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що з 22 серпня 1987 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 26 липня 1989 року.

03 січня 1990 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбала 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 48,5 кв. м, з відповідними надвірним будівлями у АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 910,0 кв. м, де розташовано будинок дерев'яний - А, сарай дощатий - Б, сарай очеретяний -В, огорожа дощата -Н.

Згідно виписки із рішення виконавчого комітету Роменської міської ради народних депутатів Сумської області від 19 червня 1991 року №130 "Про розгляд питань головного архітектора міста та архітектурно-планувального бюро" ОСОБА_1 дозволено будівництво нового житлового будинку замість старого по АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_1 після закінчення будівництва нового житлового будинку, частину старого будинку, належного їй, переобладнати під літню кухню. На підставі зазначеного рішення виконкому від 19 червня 1991 року № 130, представником головного архітектора ОСОБА_9 складено акт виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель, згідно з планом забудови земельної ділянки, виділеної ОСОБА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії СМ 00036 від 26 лютого 1996 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною, площею 0,10 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 вересня 1999 року ОСОБА_2 належить 1/2 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 розташованого на земельній ділянці, площею 910 кв. м.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії СМ № 078767 від 08 грудня 2004 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 0,0190 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

У період з 1991 по 1999 роки ними, за спільною згодою та з метою будівництва нового будинку, старий житловий будинок по АДРЕСА_1 був знесений.

Згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 07 листопада 2007 року, затвердженого рішенням міськвиконкому від 20 лютого 2008 року № 50 та зареєстрованого в інспекції ДАБК м. Ромни від 22 лютого 2008 року № 30, новозбудований на підставі рішення виконкому Роменської міської ради від 19 червня 1991 року № 130 житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 131,9 кв. м, житловою площею 88,8 кв. м був прийнятий в експлуатацію. В акті зазначено, що будівельно-монтажні роботи здійснено в терміни: початок робіт - вересень 1991 року, закінчення робіт - серпень 2004 року. Забудовником вказана ОСОБА_1

13 серпня 2009 року КП "Роменське МБТІ" видано технічний паспорт на житловий будинок по АДРЕСА_1, власниками зазначені ОСОБА_1-1/2 та ОСОБА_2-1/2.

Також, 13 липня 2017 року та 29 серпня 2019 року на замовлення ОСОБА_1 видано технічні паспорти на житловий будинок АДРЕСА_1.

Згідно з архівною інвентарною справою станом на 01 січня 2013 року житловий будинок, загальною жилою площею 48,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований за наступними власниками: ОСОБА_1-1/2 частини на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Роменською ДНК 03 січня 1990 року, реєстровий №19; ОСОБА_2-1/2 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Роменською міською ДНК 02 вересня 1999 року, реєстр. №944. Станом на 07 серпня 2007 року старий житловий будинок демонтований та побудований новий житловий будинок з господарськими будівлями на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 згідно державного акта на право приватної власності на землю, виданого Роменською міською радою 26 лютого 1996 року, та ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого Роменською міською радою 08 грудня 2004 року, а саме: житловий будинок гіпсоблочний, обкладений цеглою, літ. "А ", прибудова гіпсоблочна, обкладена цеглою, літ. "а", загальною площею 131,9 кв. м, жилою площею 88,8 кв. м; гараж цегляний літ. "Г"; літня кухня цегляна літ. "Е "; сарай цегляний літ. "Д"; огорожа шиферна №1; огорожа металева № 2.

Суди встановили, що факт придбання ОСОБА_2 та його матір'ю ОСОБА_10 будівельних матеріалів на будівництво спірного житлового будинку (шифер, цегла, плитка, дошка, витрати на роботи з будівництва, поруб дерева, та ін. ) підтверджується квитанціями, чеками, накладними, які датовані 1990-2000 роками. ОСОБА_1 не заперечувала факт придбання будівельних матеріалів матір'ю ОСОБА_2 і надання нею допомоги у будівництві житлового будинку та господарських споруд. Окрім того, ОСОБА_1 визнавала, що 1/2 частину нерухомого майна за зазначеною адресою, яке було знесене спільно з ОСОБА_2, купувала на її ім'я мати останнього вже після розірвання ними шлюбу, що дає суду підстави для висновку про наявність сталих сімейних стосунків між сторонами.

ОСОБА_2 був зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 з 06 серпня 1996 року по 01 серпня 2018 року.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 після розірвання шлюбу у 1989 році і до 2008 року проживали як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, в одному будинку за адресою: АДРЕСА_1, де вони разом виховували сина та вели спільне господарство.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 643/5492/16-ц (провадження № 61-22340св18) вказано, що "згідно з пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України СК України набирає чинності разом з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України. Таким чином, факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу. Отже, факт проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року".

Тому апеляційний суд правильно змінив рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та встановив факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу сторін у період з 01 січня 2004 року по березень 2008 року.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 зазначено, що "відповідно до статей 16, 17, 18 Закону України "Про власність", статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який був чинним до 01 січня 2004 року, спільною сумісною власністю визнавалось майно, нажите подружжям за час шлюбу (майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю). В інших випадках спільна власність громадян визнавалася частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено й учасники спільної власності в разі придбання майна не виходили з рівності їхніх часток, розмір частки кожного з них визначався ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих обставин положення частини 1 статті 17 Закону України "Про власність" будуть правильно застосовуватися".

Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (абзац 1 частини 2 статті 3 СК України).

Згідно частин 1 та 2 статті 74 СК України (у редакції, чинній станом на 01 січня 2004 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 частин 1 та 2 статті 74 СК України.

Відповідно до статті 74 СК України (в редакції, чинній з 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 статті 74 СК України.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частина 4 статті 368 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15 зроблено висновок, що "за правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 статті 74 СК України. Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків. Особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти".

Аналогічні по суті висновки зроблені й по застосуванню статті 74 СК України (в редакції, чинній з 16 січня 2007 року) у постановах Верховного Суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц (провадження № 61-22277св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження №61-28343св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17 (провадження № 61-10778св18).

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 зроблено висновок, що "новостворене нерухоме майно набуває правового режиму житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію".

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 74 СК України (частина 1 статті 81 ЦПК України).

За таких обставин, встановивши ОСОБА_2 надано докази на підтвердження придбання спірного нерухомого майна внаслідок спільної праці сторін у справі та за спільні грошові кошти, суд першої інстанції, з висновком якого у цій частині погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про визнання спірного житлового будинку об'єктом права спільної сумісної власності його та його поділ по Ѕ між сторонами у справі.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (абзац 2 частини 2 статті 72 СК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2020 року в справі № 375/1429/17 (провадження № 61-34471св18) вказано, що "позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Отже, початком перебігу позовної давності є день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права".

Суди встановили, що доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 заперечувала право позивача на частку у спільно нажитому нерухомому майні в матеріалах справі відсутні, ОСОБА_2 продовжував бути зареєстрованим у спірному житловому будинку як член сім'ї і знявся з реєстрації у добровільному порядку лише у 2018 році.

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про те, що позовна давність не пропущена.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на висновки, зроблені в постановах Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 345/2962/14 та від 26 вересня 2019 року у справі № 352/1350/18 є необґрунтованим, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.

Посилання на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15 необґрунтовані, оскільки не свідчать про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 жовтня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, комунального підприємства "Роменське міськрайонне бюро технічної інвентаризації", третя особа - управління адміністративних послуг Роменської міської ради, про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, комунального підприємства "Роменське міськрайонне бюро технічної інвентаризації", третя особа - управління адміністративних послуг Роменської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук