Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.07.2020 року у справі №227/5398/19

Ухвала

Іменем України

16 липня 2020 року

місто Київ

справа № 227/5398/19

провадження № 61-9491ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасник справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Головне управління Національної поліції у Донецькій області, Державна казначейська служба України,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 квітня 2020 року у складі судді Кошлі А. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 11 червня 2020 року у складі суддів:

Кішкіної І. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції у Донецькій області (далі - ГУНП у Донецькій області), Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що ухвалами слідчих суддів Добропільського міськрайонного суду Донецької області неодноразово визнано протиправною бездіяльність уповноважених осіб Добропільського відділу поліції, Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Донецькій області.

ОСОБА_1 вважав, що зазначеними діями Національної поліції України йому завдано моральну шкоду. У зв'язку із зазначеним просив стягнути на його користь за рахунок Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 1 000 000 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями посадових (службових) осіб Національної поліції України, які полягають у порушенні його прав, оскільки посадові особи Національної поліції України мають бездоганно виконувати свої службові обов'язки. Також просив стягнути компенсацію у розмірі 806,76 грн в рахунок відшкодування витрат, пов'язаних із зусиллями, які відволікають від звичайних занять.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції зробив висновок, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту заподіяння ОСОБА_1 моральної та майнової шкоди, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) заподіювача та шкодою, на виникнення якої посилається позивач.

Ухвали слідчих суддів Добропільського міського суду Донецької області підтверджують оскарження дій (бездіяльності) уповноважених працівників поліції, вчинених у межах кримінального провадження, тобто є реалізацією заявником права на оскарження таких дій (бездіяльності), у порядку

статей 303, 304, 305, 306, 307, 308 КПК України.

Виключно реалізація ОСОБА_1 такого права не є порушенням прав позивача, тому не є єдиною і достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди.

Також суд першої інстанції визнав недоведеними вимоги про відшкодування компенсації у розмірі 806,76 грн.

Постановою Донецького апеляційного суду від 11 червня 2020 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що факт постановлення слідчими суддями ухвал щодо задоволення скарг ОСОБА_1 на бездіяльність працівників Добропільського ВП Покровського ВП ГУНП в Донецькій області не свідчить про заподіяння особі шкоди та наявність підстав для її відшкодування. Ухвали слідчого судді не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і наявність підстав притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції визнав помилковим застосування судом першої інстанції Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", оскільки на зазначені правові відносини Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не поширюється.

Разом з цим, помилковість висновку суду першої інстанції не впливає на правильність висновків щодо недоведеності підстав для відшкодування моральної та майнової шкоди.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 червня 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19); у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 554/4970/18 (провадження № 61-3381св19).

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Норми права, застосовані судом

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень Суд робить висновок, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.

Такий висновок суд зробив з огляду на таке.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі наведеної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовими та службовими особами (частини 1 статті 1176 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.

Відповідно до частини 1 статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Частиною 2 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала, у визначених цією нормою випадках, який не є вичерпним, оскільки пункт 3 передбачає, що її відшкодування можливе за наявності інших випадків, передбачених законом.

ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги про відшкодування моральної та майнової шкоди бездіяльністю органу досудового слідства і визнанням протиправною такої бездіяльності рішеннями слідчих суддів.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України (зараз і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому статтею 24 КПК України.

Відповідно до змісту пункту 1 1 частини 1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора 1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами пункту 1 1 частини 1 статті 303 КПК України, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений пункту 1 1 частини 1 статті 303 КПК України строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

За правилом частини 2 статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію;

3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як використання особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи і реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності у виді відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода у таких відносинах відшкодовується незалежно від вини завдавача. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази в сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідача.

Доводи позивача зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями посадових осіб (слідчого) Добропільського ВП Покровського ВП ГУНП в Донецькій області, їх бездіяльності, зокрема, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань; про закриття кримінального провадження; щодо невручення пам'ятки про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.

Наявність ухвал слідчих суддів про визнання протиправною бездіяльність посадових осіб органу досудового слідства, скасування процесуального рішення слідчого, не є достатніми для застосування наслідків цивільно-правового характеру наведеного публічно-правового порушення, оскільки не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18.

Зазначені у касаційній скарзі доводи щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19); у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 554/4970/18 (провадження № 61-3381св19), є необґрунтованими, оскільки у зазначених справах були відмінні від справи № 227/5398/19 обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав недоведеними вимоги ОСОБА_1 про відшкодування компенсації у розмірі 806,76 грн.

Таким чином, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, постановленими з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає також клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 404 ЦПК України питання про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за обґрунтованим клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу

Отже, клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду може бути вирішене лише після відкриття провадження у справі.

Враховуючи наведене, оскільки суд касаційної інстанції вирішив відмовити у відкритті касаційного провадження у справі та витребування матеріалів справи, у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Враховуючи те, що касаційна скарга подана на підставі пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, тоді як Верховний Суд уже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, тому колегія судів дійшла висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частиною 6 статті 394 ЦПК України, статтею 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 квітня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 11 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Донецькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та майнової шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик