Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.03.2018 року у справі №334/7724/15

Ухвала

Іменем України

12 березня 2018 року

м. Київ

справа № 334/7724/15-ц

провадження № 61-516ск18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О.

В., Хопти С.Ф.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 листопада 2017 року у справі за позовом Запорізької міської ради до ОСОБА_4, третя особа - Міське комунальне підприємство "Основаніє", про стягнення заборгованості по орендній платі,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Запорізька міська рада звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по орендній платі.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 23 листопада 2001 року між КП "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 14" та ПП ОСОБА_4 укладено договір оренди нежитлового приміщення № 161/14, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення, загальною площею 95,72 кв м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на строк до 23 листопада 2004 року. Термін дії договору оренди неодноразово продовжувався за згодою сторін. 01 жовтня 2002 року додатковою угодою до договору змiнено в преамбулi договору "Орендодавець" з КП "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 13" на управлiння житлового господарства Запорізької мiської ради, і доповнено в преамбулi договору КП "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 13".

18 лютого 2011 року Запорізькою міською радою прийнято рішення № 6 "Про структуру виконавчих opгaнів Запорiзької мiської ради, загальну чисельність апарату Запорiзької мiської ради та її виконавчих opганів". Пунктом 4.14 вказаного рішення управлiння житлового господарства Запорiзької мiської ради ліквідовано з 10 травня 2011 року. Правонаступники орендодавця - вiдсутнi.

20 січня 2014 року нежитлове приміщення було добровільно повернуто орендарем з користування балансоутримувачу, про що складено вiдповiдний акт, однак орендну плату за користування приміщенням відповідачем сплачено не було.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив стягнути з ОСОБА_4 на користь Запорізької міської ради в дохід місцевого бюджету суму боргу з орендної плати в розмірі 42 299 грн 93 коп. та судовий збір.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи МКП "Основаніє".

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Запорiзької мiської ради в дохiд мiсцевого бюджету 47 561 грн 46коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 14 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Запорiзької міської ради суму боргу з орендної плати в розмірі 19 019 грн 97 коп. В іншій частині позову Запорізької міської ради відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 листопада 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що припинення юридичної особи шляхом ліквідації не тягне за собою перехід її прав та обов'язків до інших юридичних осіб.

Оскільки управління житлового господарства Запорізької міської ради не має правонаступників у зв'язку із тим, що його діяльність припинено шляхом ліквідації, а тому і договір оренди був припинений разом із ліквідацією юридичної особи. Відповідач не підписував акт від 20 січня 2014 року на підставі якого спірне житлове приміщення було повернуто орендарем балансоутримувачу.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 14 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Крім того, заявником подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, встановленого частиною 1 статті 325 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV в редакції від 07 липня 2010 року, посилаючись на те, що повний текст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції ним отримано лише 04 грудня 2017 року, що підтверджується копією заяви про отримання оскаржуваного судового рішення.

Оскільки причина пропуску цього процесуального строку є поважною, клопотання підлягає задоволенню, а строк на касаційне оскарження - поновленню.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Статтями 526, 762 ЦК України та статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар має виконувати умови договору належним чином та своєчасно вносити орендну плату за весь час користування майном.

У випадку, якщо орендар негайно після припинення договору найму не виконає обов'язку щодо повернення речі, в нього продовжують існувати грошові зобов'язання перед орендодавцем (частина 2 статті 785 ЦК України, пункт 3.5 договору оренди).

Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора).

ФОП ОСОБА_4 припинив підприємницьку діяльність 21 серпня 2014 року.

Припинення пiдприємницької дiяльностi фiзичної особи - підприємця не впливає на його цивільну правоздатність i не звільняє його вiд обов'язку нести вiдповiдальнiсть за неналежне виконання зобов'язань, передбачених законом, та не тягне за собою юридичних наслiдкiв, подiбних до тих, якi настають при лiквiдацiї юридичної особи. У разi припинення суб'єкта пiдприємницької дiяльностi - фiзичної особи її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фiзичною особою, оскiльки фiзична особа не перестає iснувати. Фiзична особа-пiдприємець вiдповiдає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з пiдприємницькою дiяльнiстю, yciм своїм майном.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справi № 6-125цс13.

Статтею 60 Закону України "Про мiсцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територiальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме i нерухоме майно, доходи мiсцевих бюджетiв, тощо.

Вiдповiдно до частини 1 статті 10 Закону України "Про мiсцеве самоврядування в Україні" вiд iмені та в iнтересаx територiальних громад дiють мiськi ради, як органи місцевого самоврядування.

Статтею 11 Закону України "Про мiсцеве самоврядування в Україні" визначено, що виконавчими органами мiсцевих рад є зокрема управлiння, якi здiйснюють делегованi їм повноваження.

Власником нежитлового приміщення, переданого за договором оренди від 23 листопада 2001 року у користування відповідача, є територіальна громада м.

Запоріжжя.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд із урахуванням вказаних норм матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, правильно виходив із того, що припинення підприємницької дiяльностi відповідача не є підставою для припинення зобов'язань перед власником майна. Договiр оренди нежитлового примiщення, що є комунальною власнiстю, був укладений управлiнням житлового господарства Запорiзької міської ради, як виконавчим органом мiсцевого самоврядування, в інтересах територіальної громади в особi Запорiзької міської ради, що є підставою для звернення із даним позовом у зв'язку із неналежним виконанням орендарем обов'язку по сплаті орендної плати за весь час фактичного користування об'єктом оренди.

Ненадходження коштiв орендної плати за користування спірним нежитловим примiщенням в дохід мiсцевого бюджету порушило інтереси територіальної громади м. Запоріжжя, як власника, в особi Запорiзької міської ради.

Обставини, встановленні рішенням господарського суду Запорізької області від 27 серпня 2014 року у справі № 908/2293/14, підтверджують факт порушення ОСОБА_4 свого обов'язку по поверненню орендованого приміщення власнику після припинення договору оренди.

Визначаючи розмір заборгованості з орендної плати, апеляційний суд виходив із наданого позивачем розрахунку, умов договору оренди, якими визначений розмір щомісячного платежу за оренду приміщення, а також положень статей 256, 257, 261 ЦК України та заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності.

ОСОБА_4 не надав належних доказів того, що він не підписував акт приймання-передачі орендованого майна від 20 січня 2014 року. Крім того, судову почеркознавчу експертизу, яку судом було призначено за клопотанням відповідача не було проведено у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 не сплатив кошти за проведення зазначеної експертизи.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Частиною 4 статті 394 ЦПК України визначено, що у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до Частиною 4 статті 394 ЦПК України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення апеляційного суду не вбачається неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддівдійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку задовольнити.

Поновити ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 листопада 2017 року.

У відкритті касаційного провадження за касаційною ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 листопада 2017 року у справі за позовом Запорізької міської ради до ОСОБА_4, третя особа - Міське комунальне підприємство "Основаніє", про стягнення заборгованості по орендній платівідмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О.В. Білоконь

С. Ф. Хопта