Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.07.2021 року у справі №757/37399/19

Ухвала

Іменем України

15 липня 2021 року

місто Київ

справа № 757/37399/19

провадження № 61-10910ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Центральна спілка споживачів товариства України (УКООПСПІЛКА),

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року у складі Ільєвої Т. Г. та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 червня 2021 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д.

Р., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

ОСОБА_1 у липні 2019 року звернувся до суду з позовом до Центральної спілки споживачів товариства України (УКООПСПІЛКА) про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 492 321,00 грн, яка складається із: заборгованості за заробітною платою у розмірі 300 240,00 грн, інфляційних нарахувань - 117
393,84 грн, а також 3 % річних - 12 529,01 грн.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 у березні 2021 року звернувся із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, в якій просив скасувати зазначене рішення, стягнути з відповідача заборгованість за заробітною платою у розмірі 492 231,00 грн з урахуванням інфляційних втрат, а також стягнути 30 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року залишено без руху з підстав необхідності сплатити судовий збір за її подання.

Суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, врахував зміст цієї скарги, у якій заявник навів такі позовні вимоги: про стягнення заборгованості за заробітною платою у розмірі 300 240,00 грн, інфляційних втрат - 137 810,16 грн, 3 % річних - 13
141,50 грн, відшкодування моральної шкоди - 30 000,00 грн.

Усуваючи недоліки апеляційної скарги ОСОБА_1 наполягав на відкритті апеляційного провадження, вважав безпідставною вимогу суду про сплату судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Повертаючи ОСОБА_1 апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що недоліки поданої скарги не усунені, судовий збір за позовні вимоги, які не пов'язані з вимогами про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, не сплачено, тому апеляційна скарга підлягає поверненню.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 02 липня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 червня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача 510 538,00 грн з урахуванням відшкодування моральної шкоди.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що заявник на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, зокрема за подання апеляційної скарги, тобто у справах про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд дослідив касаційну скаргу з доданими документами, під час вирішення процесуального питання про відкриття касаційного провадження зробив такі висновки.

3.1. Щодо оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року

У відкритті касаційного провадження на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; .

Згідно з частиною 2 статті 17 ЦПК України не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи наведене, рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року, яке не переглянуте судом апеляційної інстанції, не підлягає оскарженню у касаційному порядку.

3.2. Щодо оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 25 червня 2021 року

Пунктом 3 частини 1 статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності.

Такий висновок Суд зробив з огляду на таке.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина 1 статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 3 статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Згідно з правилами процесуального закону подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції має відбуватися з дотриманням певних умов.

Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За правилом пункту 3 частини 4 статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених пункту 3 частини 4 статті 356 ЦПК України, застосовуються положення пункту 3 частини 4 статті 356 ЦПК України (частина 2 статті 357 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у частиною 1 статті 185 ЦПК України, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху

Суд апеляційної інстанції, залишаючи 11 червня 2021 року без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року, встановив, що позивач звернувся до суду першої інстанції з позовними вимогами про стягнення заборгованості за заробітною платою, інфляційних втрат, 3 % річних та відшкодування моральної шкоди, тому за подання апеляційної скарги підлягає сплаті судовий збір у розмірі 2 714,27 грн, який розраховано щодо усіх вимог, окрім вимог про стягнення заборгованості за заробітною платою.

Відповідно до частини 3 статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені частини 3 статті 185 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Усуваючи недоліки апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначив, що вимога суду апеляційної інстанції щодо сплати судового збору є безпідставною, тому просив відкрити апеляційне провадження.

Апеляційний суд, вивчивши апеляційну скаргу, додані до неї матеріали та подані документи, визнав, що недоліки апеляційної скарги не усунуто, судовий збір у визначеному судом розмірі ОСОБА_1 не сплачено, апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції повернуто заявнику.

Висновки суду апеляційної інстанції щодо підстав повернення апеляційної скарги Верховний Суд визнає підставним з огляду на таке.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених статтею 1 Закону України "Про судовий збір". Судовий збір включається до складу судових витрат.

Судовий збір справляється за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України (частина 1 статті 3 Закону України "Про судовий збір").

За правилом пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до змісту рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовними вимогами про стягнення заборгованості за заробітною платою, інфляційних втрат, 3 % річних та відшкодування моральної шкоди.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці".

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зробила висновок, що розміщення норм статей 116, 117 Кодексу законів про працю України в розділі VII "Оплата праці" є логічно вмотивованим, оскільки ними встановлено відповідальність роботодавців за затримку виплат коштів винагороди за виконану працівниками роботу, які повинні бути виплачені при їх звільненні. Проте таке розташування зазначених норм права не свідчить про належність середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати. З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Отже, системний аналіз наведеної норми закону з врахуванням наведених правових висновків Верховного Суду дає підстави для висновку, що від сплати судового збору на всіх стадіях судового розгляду справи на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільненні позивачі лише щодо вимог про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, разом з цим за подання позову із іншими ніж ті, що зазначені, позовними вимогами позивачі мають здійснити сплату судового збору.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 не надав докази на підтвердження сплати судового збору за подання апеляційної скарги щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та відшкодування моральної шкоди, дійшов обґрунтованого висновку, що недоліки апеляційної скарги не усунуто, тому наявні, передбачені частиною 3 статті 185 ЦПК України підстави для повернення апеляційної скарги особі, яка її подала.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини

(далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" від 21 жовтня 2010 року).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" № 3236/03).

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sаndеrs S.А. v. Spain" ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі "Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції", рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі "Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії").

З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 червня 2021 року є необґрунтованою.

Згідно з частиною 4 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Підсумовуючи, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року з тих підстав, що зазначене рішення не підлягає перегляду в касаційному порядку, оскільки не переглянуто судом апеляційної інстанції, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, а в частині оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 25 червня 2021 року - з підстав очевидної необґрунтованості касаційної скарги відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 3 частини 1 , частиною 2 статті 389, частинами 2 , 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 березня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центральної спілки споживачів товариства України (УКООПСПІЛКА) про стягнення заборгованості за заробітною платою, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко