Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.05.2019 року у справі №203/3141/17

Ухвала

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 203/3141/17

провадження № 61-8592ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м.

Дніпропетровська від 13 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.

Позов обґрунтовано тим, що позивач мешкає в квартирі АДРЕСА_1. Відповідачі використовують для проживання квартиру НОМЕР_1 яка знаходиться поруч на одній сходовій клітці. Квартира відповідачів відмежована від квартири позивача перегородкою з дверима. Відповідачами самочинно було демонтовано існуючу перегородку з дверима та перенесено її на 1 м 50 см вперед. Вказаний демонтаж створив незручності для позивача та членів її родини, зокрема неможливо вільно користуватись коридором, неможливо повністю відкрити двері коридору. Позивач зверталась до відповідачів щодо перенесення даної перегородки на попереднє місце, проте повернення перегородки в первісний стан відповідачами здійснено не було. Позивач стверджувала, що переобладнання вказаного приміщення відбулось незаконно без її згоди, яка є власником сусідньої квартири. У зв'язку з наведеним, просила суд визнати дії ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 неправомірними; зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкод у користування її власністю; привести місце загального користування у попередній стан; зобов'язати використовувати місця загального користування у попередній стан; зобов'язати використовувати місця загального користування у багатоквартирному житловому будинку за цільовим призначенням; визнати незаконним зведення та зобов'язати відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 знести перегородку з дверима, що на площадці коридору загального користування біля квартири НОМЕР_2, яка збудована власниками квартири НОМЕР_1 впритиск до дверного блоку квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 знести перегородку з дверима на площадці коридору загального користування біля квартири НОМЕР_1 впритул до вхідних дверей квартири АДРЕСА_1. У задоволенні решти вимог позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

22 квітня 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м.

Дніпропетровська від 13 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з підпунктами 1 та 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей підпунктами 1 та 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на незначну складність цієї справи, ухвалою від 26 жовтня 2019 року, Дніпровський апеляційний суд відніс її до категорії малозначних.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

При цьому враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд відніс цю справу до категорії малозначних помилково, Верховний Суд відхиляє, огляду на те, що право на визнання справи малозначною є дискреційним повноваженням суду, яке реалізується з урахуванням положень частини 6 статті 19 ЦПК України. Вочевидь суб'єктивна оцінка заявників предмету позову у цій справі та характеру правовідносин, у яких виник спір, не може свідчити про помилковість висновків суду щодо віднесення цієї справи до категорії малозначних.

Помилкове зазначення у постанові Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для її розгляду судом касаційної інстанції, оскільки такий розгляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки заявники подали касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особам, які подали касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак