Ухвала

Іменем України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 753/10904/16-ц

провадження № 61-2470 зп 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), ПогрібногоС. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув заяву представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди, посилаючись на те, що 14 липня 2014 року між нею та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", головним акціонером якого є відповідач, було укладено договір банківського вкладу "Стандарт" № 300937/43272/370-14, відповідно до умов якого відповідачем було взято зобов'язання прийняти від неї грошову суму (вклад) на період з 14 липня 2014 року до 19 липня 2015 року та, відповідно, виплатити вкладнику, тобто їй, суму вкладу та проценти за ним. На виконання умов договору банківського вкладу позивачем було надано, a банком прийнято грошові кошти у сумі 44 тис. євро зі сплатою 12,5 % річних. 24 липня 2015 року вона звернулась до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" із заявою про повернення грошових коштів та дострокове розірвання договору банківського вкладу. 21 серпня 2015 року нею було отримано від ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" лист, в якому банк, посилаючись на несприятливі фінансово-економічні показники, відмовив у поверненні вкладу. 17 вересня 2015 року Національним банком України було прийнято рішення № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в AT "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", про що є інформація на офіційному сайті НБУ. Таким чином, сума вкладу, а також нараховані проценти їй повернуті не були. ОСОБА_4 вважала, що власник істотної частки банку - відповідач, не вжив своєчасних та дієвих заходів щодо відновлення платоспроможності ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та порушив вимоги статті 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність", тому вважала, що невиплачена сума вкладу із відсотками, що в гривневому еквіваленті становить суму 1 032 560 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_4

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 1 032 560 грн на відшкодування матеріальної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

12 грудня 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року з передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України2004 року з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У січні 2018 року Верховним Судом України зазначену справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2018 року заяву представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: внести уточнення до заяви та зазначити, які саме норми матеріального права неоднаково застосовано судом (судами) касаційної інстанції, у чому полягає їх неоднакове застосування, а також надати копії різних за змістом судових рішень судів касаційної інстанції, які свідчать про неоднаковість застосування цих норм, та надати належним чином завірені копії судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд яких подано заяву.

На виконання вимог ухвали, представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подано до суду уточнення до заяви, в якій вона, обґрунтовуючи підставу перегляду вказаних судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України, посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року, 19 вересня 2016 року та ухвалу Верховного Суду України від 19 червня 2017 року, в яких, на її думку, по-іншому, ніж в оскаржуваних судових рішеннях, застосовано норму матеріального права, а саме: статтю 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Крім того, заявником було вказано додаткову підставу для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року, передбачену пунктом 2 частини 1 статті 355 ЦПК України 2004 року неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме: статей 336, 337, 338 ЦПК України.

Обґрунтовуючи підстави подання заяви про перегляд зазначеного судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 355 ЦПК України 2004 року, заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року та 16 грудня 2015 року.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 360 ЦПК України 2004 року у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана заява є необґрунтованою, вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією з трьох суддів у складі судді-доповідача та двох суддів, визначених автоматизованою системою документообігу суду додатково. Провадження відкривається, якщо хоча б один суддя із складу колегії дійшов висновку про необхідність його відкриття.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного Цивільного суду вважає, що відсутні підстави для допуску справи до провадження, з таких підстав.

За положеннями пункту 1 частини 1 статті 355 ЦПК України 2004 року підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, про перегляд рішення у якій подано заяву, скасовуючи рішення суду першої інстанції, Апеляційний суд міста Києва, з висновками якого погодився Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, виходив з того, що ОСОБА_6 не є особою, на яку може бути покладено відповідальність за майнову шкоду, спричинену позивачу, оскільки правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди з посиланням на положення статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" наділений Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. ОСОБА_6 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" є самостійними, майново-відокремленими суб'єктами правовідносин, договір банківського вкладу між ОСОБА_4 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" для ОСОБА_6 не породжує прав та обов'язків з підстав, визначених ОСОБА_4

У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року, суд першої інстанції, з яким погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову про стягнення грошових коштів, виходили з того, що в банку запроваджено тимчасову адміністрацію, позивач має право на отримання належної їй суми банківського вкладу виключно на умовах та у порядку, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, позивач не надав доказів наявності вини у діях/бездіяльності голови правління банку та його заступника у віднесенні банку до категорії неплатоспроможних.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2016 року, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" майнової та моральної шкоди, виходив із відсутності доказів підтвердження моральних страждань, завданих внаслідок неправомірних дій відповідача. Крім того, договором банківського вкладу не передбачено відшкодування моральної шкоди.

Ухвала Верховного Суду України від 19 червня 2017 року про відмову у допуску до провадження не є судовим рішенням суду касаційної інстанції у розумінні пункту 1 частини 1 статті 355 ЦПК України 2004 року.

Отже, порівняння наведених судових рішень із судовими рішеннями, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Доводи, які наведені в заяві про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, не свідчать про наявність підстав для перегляду судових рішень відповідно вимог пункту 2 частини 1 статті 355 ЦПК України2004 року, оскільки з цих підстав можуть бути переглянуті рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі або які прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року, якою рішення апеляційного суду залишено без змін, не перешкоджає подальшому провадженню у справі та не відноситься до судових рішень, перегляд яких передбачений пунктом 2 частини 1 статті 355 ЦПК України2004 року.

З огляду на викладене, керуючись підпунктом 1 пункту першого розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року, пунктом 1, 2 частини 1 статті 355 та статтею 360 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У допуску до провадження Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди за заявою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відмовити.

Копію ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик