Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.11.2020 року у справі №752/4403/20

Ухвала

17 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 752/4403/20

провадження № 61-16646ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_1, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_1, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_4, після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої входить банківський вклад у розмірі 150 000,00 грн. 28 грудня 2013 року ОСОБА_4 складено заповіт, за змістом якого все належне ОСОБА_4 майно остання заповіла доньці ОСОБА_2.

Позивач зазначає, що є єдиною спадкоємицею за заповітом, батько позивача ОСОБА_3 - відповідач у справі - має право на обов'язкову частку у спадщині на підставі статті 1241 ЦК України. Позивач вказував, що не проживала зі спадкодавцем, про існування заповіту їй стало відомо лише після спливу шестимісячного строку, встановленого законом для подання заяви про прийняття спадщини, від батька ОСОБА_3 у січні 2020 року. Позивач вважає, що причини, у зв'язку із якими пропущено строк подання заяви про прийняття спадщини, є поважними, оскільки вона не була обізнана про існування заповіту, а нотаріус після заведення спадкової справи не вчинила жодних дій стосовно її розшуку і повідомлення про відкриття спадщини, а тому просила визначити додатковий строк для подання нею до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті її матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, терміном в один місяць з часу набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено додатковий строк терміном в один місяць з моменту набрання рішення суду законної сили, для подання ОСОБА_2 до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилася після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щострок для прийняття спадщини за заповітом пропущено позивачем у зв'язку із відсутністю відомостей про існування заповіту, оскільки заповіт знайшов відповідач у лютому 2020 року, тобто після закінчення строку для прийняття спадщини, тому з відповідною заявою позивач звернулась у лютому 2020 року, при цьому нотаріус не повідомила сторони про наявність заповіту, що свідчить про поважність причин пропуску цього строку.

ОСОБА_1 09 листопада 2020 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, а саме: вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.

У грудні 2020 року на виконання ухвали Верховного Суду від 23 листопада 2020 року особа, яка подала касаційну скаргу, подала уточнену касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні (пункт 2 частини 2 статті 389 ЦПК України). В уточненій касаційній скарзі зазначається, що необхідність відступлення від висновку зумовлено тим, що апеляційний суд зробив посилання на постанову Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та постанову Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, які не можуть бути застосовані за принципом тотожності у цій справі, оскільки встановлені у справах фактичні обставини не є подібними. Неналежна оцінка апеляційним судом такої важливої обставини, як те, що впродовж 14 місяців позивач ОСОБА_2, спадкоємець першої черги, не прийняла спадщину, привела до неправильного тлумачення і застосування норм частини 1 статті 1269, статей 1270 1272 ЦК України. Апеляційний суд не навів достатніх доводів, за якими він вважає неправильними висновки суду першої інстанції, а також проігнорував письмові заперечення ОСОБА_1 щодо задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

У пункті 5 частини 2 статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пункті 5 частини 2 статті 392 ЦПК України підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункті 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункті 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини 1 статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини 2 статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 394 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені пункту 4 частини 4 статті 394 ЦПК України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина 6 статті 393 ЦПК України).

Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17. Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України). Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини 4 статті 394 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Керуючись статтями 260 389 392 393 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат