Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.12.2019 року у справі №359/7428/18
Ухвала КЦС ВП від 16.12.2019 року у справі №359/7428/18

Ухвала

12 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 359/7428/18

провадження № 61-21515ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Центр" про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Центр" (далі - ТОВ "Сервіс Центр") про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що загальними зборами вирішено звільнити її з посади генерального директора ТОВ "Сервіс Центр" із 31 травня 2014 року на підставі її особистої заяви. Проте будь-яких загальних зборів товариства цього дня не проводилося, заяви про звільнення її з посади генерального директора за власним бажанням вона не подавала, а наказ від 30 травня 2014 року № 1-К про її звільнення з роботи, за її підписом, є сфальсифікованим, оскільки вона його не підписувала, її не ознайомлено із наказом про звільнення із посади генерального директора

ТОВ "Сервіс-Центр", а отже строк звернення з позовом до суду пропущений з поважних причин.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня

2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 06 листопада 2019 року, в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої та апеляційної інстанцій, виходили із того, що позивач будучи присутньою на загальних зборах ТОВ "Сервіс-Центр"

від 28 травня 2014 року, і, відповідно, володіючи інформацією щодо її звільнення з посади генерального директора, як генеральний директор ТОВ "Сервіс-Центр", сама мала можливість і повноваження видати наказ про її звільнення з посади (на зразок того, як вона винесла наказ про призначення її на цю посаду) і зобов'язати відповідного працівника (або сама) внести запис у її трудову книжку про звільнення її з роботи згідно рішення загальних зборів товариства, оскільки в силу Інструкції про ведення трудових книжок працівників на підприємствах, за зберігання, ведення і заповнення трудових книжок відповідає керівник підприємства, а отже встановлені судами вищенаведені фактичні обставини справи свідчать про те, що строк звернення до суду з даним позовом позивачем пропущений без поважних причин.

03 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 29 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позову.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

Верховний Суд вважає, що ця справа є малозначною в силу своїх властивостей, при цьому суд врахував предмет позову та характер правовідносин, у яких виник спір.

Крім того, при визначенні справи малознаною Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, то вона поширюються й на касаційне провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, то суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня

2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Центр" про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак