Ухвала

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 465/4287/15

провадження № 61-14262св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.

(суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Федоришина А. В., від 05 квітня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - ПрАТ "УПСК") про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 09 березня 2015 року близько

13 години 30 хвилин на вул. Кондукторській у м. Львові ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом марки "ЗІЛ-ММЗ" номерний знак НОМЕР_1, порушив Правила дорожнього руху України, здійснивши зіткнення із керованим ним, автомобілем марки "Opel" номерний знак НОМЕР_2, що призвело до пошкодження автомобілів.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в

ПрАТ "УПСК". 10 березня 2015 року він звернувся до Львівського представництва ПрАТ "УПСК" та повідомив про страховий випадок.

19 березня 2015 року у офіційного дилера "Opel" було складено ремонтну калькуляцію автомобіля на суму 69 461,12 грн з ПДВ, та, в той же день, документи були передані до представництва страхової компанії. Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 08 квітня 2015 року ОСОБА_2 за фактом дорожньо-транспортної пригоди

09 березня 2019 року визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Позивач стверджував, що 06 травня 2015 року представник ПрАТ "УПСК" по телефону повідомив йому про розмір страхового відшкодування, визначений в сумі близько 20
000 грн, однак завдана майнова шкода відшкодована так і не була. Тоді він самостійно звернувся до експерта, який визначив розмір завданої майнової шкоди в сумі 33 444,65 грн

без ПДВ.

За таких обставин позивач вважав, що у відповідача виник обов'язок відшкодувати завдану йому майнову та моральну шкоду. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПрАТ "УПСК" на свою користь страхове відшкодування в сумі 33 444,65 грн, моральну шкоду в сумі 3 344 грн, витрати по оплаті автотоварознавчого дослідження та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 05 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто із ПрАТ "УПСК" на користь ОСОБА_1 33
444,65 грн невиплаченої страхової суми; 3 344 грн на відшкодування моральної шкоди; 2 190 грн судових витрат з розгляду справи та 800 грн витрат на правову допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач виконав всі вимоги та умови, передбачені Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Невиплата відповідачем страхового відшкодування суперечить діючому законодавству та свідчить про намагання уникнути виконання своїх зобов'язань. Моральні страждання, завдані позивачу, пов'язані із незаконними діями відповідача, які полягають у небажанні відшкодувати вартість відновлювального ремонту автомобіля.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 03 лютого 2016 року відмовлено у задоволенні заяви ПрАТ "УПСК" про перегляд заочного рішення від 02 грудня 2015 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПрАТ "УПСК" задоволено, рішення Франківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2015 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що страховик протягом десяти робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду направив свого представника для визначення розміру збитків, але ОСОБА_1 не завернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування. Крім того, Законом України

від 01 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"

(далі - Закон 1961-IV) не встановлено обов'язку страховика відшкодувати моральну шкоду у зв'язку із пошкодженням транспортного засобу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 26 квітня 2016 року (дата здачі документів на пошту) до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1,посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2016 року, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2015 року залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи № 465/4287/15із суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ПрАТ "УПСК" про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набув чинності

15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

05 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 572/1056/15-ц передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не визначився з характером правовідносин сторін, неправильно застосував норми матеріального права, не дав належної оцінки наданим доказам та порушив норми процесуального права. Відповідач не надав судам першої та апеляційної інстанцій оригінал або копію заяви позивача від 19 березня

2015 року про виплату страхового відшкодування, яку ОСОБА_1 подавав до страхової компанії. Підставою самостійного залучення позивачем експерта для визначення розміру збитків була незгода із розміром визначеного ПрАТ "УПСК" страхового відшкодування. Складення звіту про визначення розміру страхового відшкодування трьома різними спеціалістами, залученими страховою компанією, є порушенням вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24 листопада 2003 року.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення представника відповідача ПрАТ "УПСК" - Лисенка Д. В. на касаційну скаргу

ОСОБА_1, в якому представник відповідача просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, як законне та обґрунтоване.

При цьому просив врахувати, що ОСОБА_1 не звертався до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

Підстави передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду

Частина 3 статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Про наявність виключної правової проблеми і необхідності забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики свідчить наявність різної судової практики при вирішенні питання, чи підлягають до задоволення вимоги потерпілого до страховика про відшкодування шкоди у правовідносинах, які регламентовані Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", коли потерпілий звернувся до суду в межах одного року з дати настання страхового випадку, але без попереднього звернення до страховика (МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодуванняв порядку, визначеному статтею 35 Закону 1961-IV.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 641/8243/14-ц (провадження № 61-10185св18) Верховний Суд погодився із висновком апеляційного суду про те, що всупереч вимогам законодавства позивачем не доведено факт його звернення до страховика із заявою про здійснення страхової (регламентної) виплати у строк, передбачений пунктом 35.1 статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року у справі №201/8286/16-ц (провадження № 61-4898св18) Верховний Суд констатував, що право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

В цьому ж контексті суди мотивують таку позицію тим, що законом визначений чіткий механізм звернення до МТСБУ для отримання відшкодування шкоди, який, зокрема, передбачає звернення потерпілого із відповідною заявою в порядку, передбаченому статтею 35 Закону 1961-IV (постанова Верховного Суду у складі Касаційного кримінального суду

від 14 червня 2018 року у справі № 357/9466/15-к).

Проте у постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц (провадження № 61-15026св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку.

Посилання представника цивільного відповідача (страховика) на те, що потерпілий не звертався до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, було відхилено (постанова Верховного Суду у складі Касаційного кримінального суду від 30 серпня 2018 року у справі № 732/865/16-к).

Також, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 643/19957/15-ц (провадження № 61-9436св18) Верховний Суд відхилив доводи заявника про, те що виплата страхового відшкодування здійснюється виключно після подання потерпілим заяви про страхове відшкодування, оскільки зібраними у справі доказами встановлено факт настання страхового випадку, причини його настання, розмір заподіяної шкоди, виконання потерпілим вимог закону щодо повідомлення про страховий випадок і надання документів для отримання відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18) зазначила, що право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

У той же час, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня

2019 року по справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) дійшла висновку, що для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до МТСБУ про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України, попереднє звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не є обов'язковим.

У вказаній постанові від 19 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновки про застосування норм права, викладені у цій постанові, стосуватимуться тих правовідносин, які є предметом касаційного розгляду у межах цього кримінального провадження.

Разом із тим за результатами розгляду справи № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) Великою Палатою Верховного Суду скасовано вирок суду в частині вирішення цивільного позову та призначено новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суди будуть розглядати цей позов за правилами цивільного судочинства та в межах не кримінального провадження, а - цивільної справи.

Відповідно до частини 5 статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Отже, за таких обставин невирішеним залишається питання, чи є обов'язковим попереднє звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодування, для задоволення судом вимог про відшкодування шкоди, заявлених таким потерпілим до страховика (МТСБУ).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19 червня

2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19).

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викликана тим, що колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у наведених вище постановах дійшли іншого висновку щодо права кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань, виключно після подання до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

Вказаний висновок обґрунтовується наступним.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення статті 999 ЦК України, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 2.1. статті 2 Закону 1961-IV відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми Законом України "Про страхування" передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми Законом України "Про страхування".

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності стаття 3 Закону 1961-IV визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 6 Закону 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.

Відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону 1961-IV у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених Законом України "Про страхування", - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

Згідно з пунктом 34.1. статті 34 Закону 1961-IV страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Відповідно до пункту 34.2. статті 34 Закону 1961-IV протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених Законом України "Про страхування", - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку, та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Згідно з пунктом 34.3 статті 34 Закону 1961-IV зазначеної статті, якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41

Законом України "Про страхування", - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди.

У такому разі страховик (у випадках, передбачених Законом України "Про страхування", МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Відповідно до пунктів 35.1., 35.2. статті 35 Закону 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілій чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених Законом України "Про страхування", - МСТБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви. До заяви додаються: а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого;

д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого;

е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника; є) відомості про банківські реквізити заявника

(за наявності).

За змістом пункту 36.2. статті 36 Закону 1961-IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у Законом України "Про страхування", повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених Законом України "Про страхування", - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Отже, процедура отримання страхового відшкодування в порядку, передбаченому Законом 1961-IV, детально регламентована на законодавчому рівні та передбачає вчинення потерпілим і страховиком ряду взаємних, послідовних, кореспондуючих одне одному юридично значимих дій.

До числа юридично значимих дій потерпілого, необхідних для отримання страхового відшкодування, належить, у тому числі, подання страховику заяви про страхове відшкодування.

Заява страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) передбачена як підстава для виплати страхового відшкодування і Цивільним кодексом України та Законом України

"Про страхування".

Так, відповідно до статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Колегія суддів вважає, що необхідність подання потерпілим заяви страховику про страхове відшкодування є зрозумілим, пропорційним, передбачуваним заходом та не створює надмірного тягаря для потерпілого.

У той же час заява про страхове відшкодування, не заперечує права потерпілого у разі ігнорування страховиком такої заяви, незгоди із розміром визначеної страхової виплати чи із рішенням страховика про відмову у страховому відшкодуванні звернутися за судовим захистом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Колегія суддів вважає, що очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема щодо дотримання обов'язкових умов, за яких у кредитора (потерпілого) виникає право на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, та правової визначеності.

Крім того, необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року (провадження № 13-24кс19),викликано й тим, що підставою для звернення до Великої Палати Верховного Суду була різна судова практика, наведена Касаційним кримінальним судом, а саме: у Касаційному цивільному суді, Касаційному кримінальному суді, Касаційному господарському суді, проте Велика Палата Верховного Суду не зазначила про відступ від жодного із висновків касаційних судів про застосування норм права.

Також відступлення від вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду пов'язано з тим, що безпосереднє звернення до суду, а не до страховика, унеможливлює обчислення неустойки, чи сум, передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки для цього слід визначити початок прострочення грошового зобов'язання.

За таких обставин касаційний суд дійшов висновку про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі

частини 4 та 5 статті 403 ЦК України.

Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 465/4287/15 (провадження № 61-14262св18) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2016 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович