Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.09.2020 року у справі №547/67/20

Ухвала

31 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 547/67/20

провадження № 61-11907 ск 20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 30 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння,

Встановив:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Семенівського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2, просивши суд: витребувати у відповідача належний позивачу автомобіль марки "ЗАЗ FORZA", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі від нього.

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 30 березня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, залишено без задоволення, а рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 30 березня 2020 року залишено без змін.

06 серпня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 30 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 липня 2020 року.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 30 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 липня 2020 року, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Дослідивши касаційну скаргу ОСОБА_1, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктами 2, 10 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову в справах про витребування майна визначається вартістю майна; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог - загальною сумою всіх вимог.

Як убачається з матеріалів касаційного провадження, предметом позову у справі є витребування із чужого незаконного володіння майна - автомобіля марки "ЗАЗ FORZA", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1,вартість якого 130
000,00 грн. Тобто, ціна позову в даній справі становить 130 000,00 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102,00*100=210 200,00 грн).

Верховний Суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Разом із цим, у касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки в судових рішеннях убачається неоднозначність судової практики

Наведені заявником аргументи суд вважає необґрунтованими, оскільки вони є виключно його суб'єктивними судженнями та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів в оскаржуваних судових рішеннях суперечать практиці Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 20 лютого 2012 року в справі № 6-97цс11, у постанові від 25 грудня 2013 року в справі № 6-135цс13, а також практиці Верховного Суду, яка викладена в постанові від 18 березня 2019 року в справі № 357/6408/17, у постанові від 05 квітня 2019 року в справі № 387/938/17, у постанові від 16 травня 2019 року в справі № 467/404/17, чим порушено формування єдиної правозастосовчої практики, є необґрунтованими, оскільки у наведених заявником рішеннях суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях установлено різні фактичні обставини у справах на підставі наданих доказів.

Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в даній справі, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено, а тому суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням указаного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 30 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 08 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов