Ухвала

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 755/12052/19

провадження № 61-15630св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду

від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Іванова І. В.,

Мельник Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати протиправними дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м.

Києві (далі - Дніпровський РВДВС м. Києва) щодо передання нерухомого майна, а саме квартири

АДРЕСА_1, на реалізацію з прилюдних торгів Державному підприємству "Сетам" (далі - ДП "Сетам") та визнати незаконним висновок державного виконавця про вартість нерухомого майна.

Заява обґрунтована тим, що у провадженні Дніпровського РВДВС м. Києва перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2604/29397/12, виданого 19 червня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 675 855,98 грн.

Боржнику стало відомо, що державний виконавець передав на реалізацію

ДП "Сетам" квартиру № АДРЕСА_1, про

що боржник довідалася із сайту ДП "Сетам".

Звіт про оцінку майна ОСОБА_1 направлено не було. Боржник вважає,

що об'єкт оцінки досліджено не повно, з порушенням норм законодавства, які регулюють оціночну діяльність, що призвело до суттєвого зниження ринкової вартості майна, визначеної суб'єктом оціночної діяльності. Крім того, в цій квартирі зареєстровані та проживають малолітні діти - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Цей факт Дніпровський РВДВС м. Києва не взяв до уваги і не отримав попередньої згоди органу опіки та піклування для вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право користування яким мають малолітні особи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року скаргу задоволено частково. Визнано неправомірними дії державного виконавця Дніпровського РВДВС м. Києва щодо передання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 на реалізацію

з прилюдних торгів ДП "Сетам". В іншій частині скарги відмовлено.

Відмовляючи в частині вимог скарги про визнання незаконним висновку державного виконавця про вартість нерухомого майна, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що ці вимоги задоволенню не підлягають з огляду на їх необґрунтованість.

Задовольняючи скаргу в частині неправомірності дій державного виконавця щодо передання зазначеної квартири на реалізацію з прилюдних торгів

ДП "Сетам", суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що державний виконавець порушив вимоги частини 5 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" щодо повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна боржнику. Також державний виконавець всупереч пункту 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень

не отримав дозволу органів опіки та піклування на передання для реалізації нерухомого майна, право користування яким мають малолітні діти.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року скасовано

та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції

в частині вимог про визнання незаконним висновку державного виконавця про вартість нерухомого майна.

Проте суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення скарги в частині визнання неправомірними дій державного виконавця Дніпровського РВДВС м. Києва щодо передання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1

на реалізацію з прилюдних торгів ДП "Сетам", оскільки права малолітніх дітей при відчуженні майна, що належить на праві приватної власності боржнику ОСОБА_1, не порушуються, місцем проживання дітей є місце проживання матері ОСОБА_5, а не їх баби ОСОБА_1.

Крім того, державний виконавець, діючи на підставі частини 5 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження", направив боржнику повідомлення на наступний робочий день після отримання звіту про оцінку об'єкта.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив поза увагою,

що місце реєстрації матері дітей - за адресою: квартира

АДРЕСА_1, отже, житлові права дітей порушені державним виконавцем. Нагляд за дотриманням законодавства про права дітей покладається на службу у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної державної адміністрації, яка не надавала дозволу на реалізацію квартири скаржника.

Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, постанові Верховного Суду

від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц, постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року в справі № 6-2940цс15, від 10 лютого 2016 року

у справі № 6-3005цс15, від 11 травня 2016 року в справі № 6-806цс16.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/12052/19 та витребувано її з Дніпровського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2021 року справу № 755/12052/19 призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу

в касаційному порядку у складі колегії, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Постановою старшого державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ

в м. Києві Шеремет Ю. М. від 21 листопада 2013 року відкрито виконавче провадження № 40864753 з примусового виконання виконавчого листа № 2604/29397/12, виданого 19 червня 2013 року Дніпровським районним судом м.

Києва, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_6

на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" (далі - ПАТ "Банк Форум") заборгованості за кредитним договором від 08 листопада 2007 року № 0426/07/01-CL в сумі 675 855,98 грн.

21 листопада 2013 року старший державний виконавець Шеремет Ю. М.

у виконавчому провадженні № 40864753 виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 квітня 2018 року заяву ОСОБА_2, заінтересовані особи: ОСОБА_6, ОСОБА_1, про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні задоволено. Замінено сторону стягувача у виконавчих провадженнях № 51141805 та № 40864753 з виконання виконавчого листа № 2604/29397/12, виданого 19 червня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_6

та ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк Форум" заборгованості у розмірі 675 855,98 грн з ПАТ "Банк Форум" на ОСОБА_2.

Постановою від 27 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 40864753 Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ здійснено заміну стягувача, а саме ПАТ "Банк Форум" на ОСОБА_2.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 лютого 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Гончаровою С. В., зареєстрованого в реєстрі за № 358, боржнику ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, загальною площею 44,10 кв. м.

08 липня 2019 року державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ в м.

Києві Лагоцькою В. Ф. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника та накладено арешт на квартиру

АДРЕСА_1.

08 липня 2019 року державний виконавець Дніпровського РВ ДВС м. Києва Лагоцька В. Ф. винесла постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватна експертна служба" (далі - ТОВ "Приватна експертна служба") для участі

у виконавчому провадженні № 40864753 про стягнення боргу 675 855,98 грн.

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані малолітні діти ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з наявністю виключної правової проблеми.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Виключна правова проблема у справі про оскарження дій виконавця щодо передання на реалізацію нерухомого майна, право на користування яким мають діти, як наслідок, у такій категорії справ, пов'язана з визначенням того,

чи потрібно виконавцю під час проведення виконавчих дій з реалізації арештованого майна на прилюдних торгах отримувати попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження нерухомого майна, право користування якою належить дитині.

Підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

є неоднозначність (суперечливість) судової практики судів касаційної інстанцій

з вирішення наведеного вище правового питання у тотожних справах,

що призводить до надмірного правозастосовчого розсуду, а також потреба розвитку права.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов'язаний вживати передбачених частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних

та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права

та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав

та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року

за № 1301/29431 (далі - Порядок), реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України "Про виконавче провадження".

Пунктом 3 розділу II Порядку визначено, що виконавець у строк не пізніше п'яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості

чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.

Підпунктом 3 пункту 3 розділу II Порядку, яким визначено перелік документів

(в електронній або паперовий формі), які подаються разом із заявкою

на реалізацію арештованого майна, встановлено, що у разі передачі

на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.

У пункті 28 розділу VIII "Порядок звернення стягнення на майно боржника" Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція

з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а у разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про охорону дитинства" всі діти

на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків

(чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права

і свободи, визначені статті 3 Закону України "Про охорону дитинства" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них

та на піклування батьків.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про органи і служби у справах дітей

та спеціальні установи для дітей" справи, що стосуються житлових

і майнових прав неповнолітніх, розглядаються судами за участю представника служби у справах дітей.

Крім того, за змістом статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей", статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 177 Сімейного кодексу України дбати про збереження використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державного пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органів опіки та піклування.

Відповідно до частин 4 , 5 статті 177 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Отже, враховуючи вимоги Законів України "Про виконавче провадження", "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку, державний або приватний виконавець зобов'язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада

2019 року у справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19), від 10 жовтня 2019 року у справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 755/10564/18 (провадження № 61-11256св19) зроблено висновок про те, що приватним виконавцем розпочато процедуру щодо реалізації предмета іпотеки, у якому зареєстрована та проживає малолітня дитина, за відсутності дозволу органу опіки та піклування, а тому суди дійшли правильного висновку про те, що такі дії приватного виконавця є неправомірними.

Натомість, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/15589/14-ц (провадження № 61-3066св19) зроблено висновок,

що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду, а тому попередній дозвіл органу опіки

та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти,

а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки).

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд зробив висновок,

що суди попередніх інстанцій не врахували, що на виконанні перебував виконавчий лист, виданий на виконання рішення суду, яким вирішено спір

та звернуто стягнення на предмет іпотеки, визначено спосіб реалізації предмета іпотеки, а тому наявність чи відсутність згоди органу опіки та піклування

на примусову реалізацію предмета іпотеки не може перешкоджати виконанню судового рішення.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2020 року у справі № 666/6234/15-ц (провадження № 61-38435св18) зроблено висновок, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 15 травня

2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18), згідно з яким дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки, не підлягає врахування під час розгляду цієї справи, оскільки реалізація іпотечного майна у справі, яка була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, здійснювалася на підставі Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке втратило чинність 18 січня 2016 року, та яким не було передбачено обов'язку виконавця у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, подавати копію дозволу органу опіки та піклування.

Такі самі юридичні проблеми виникають при розгляді справ про банкрутство

у судах господарської юрисдикції, про що свідчить практика Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, переглядаючи справу № 922/4587/13 в касаційному порядку та приймаючи постанову від 19 травня 2020 року, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника малолітнього щодо залучення представника служби у справах дітей. У цій справі Верховний Суд зауважив, що зміст прохальної частини заяви про визнання недійсними договорів купівлі-продажу з урахуванням уточнень не містить вимог до неповнолітнього щодо витребування житлового будинку. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини та наявність заповіту на спірне майно малолітній особі, Верховний Суд дійшов висновку, що на момент прийняття оскаржуваних судових рішень у малолітньої особи відсутні будь-які майнові права на спірне майно, та можуть виникнути у разі настання смерті заповідача. Крім того, судами встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що малолітній особі, що зареєстрована та проживає у житловому будинку, у зв'язку з чим відсутні будь-які обставини, які б свідчили про порушення прав малолітнього у випадку повернення такого майна до власності банкрута. Верховний Суд зазначив про обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції про те,

що в межах розгляду заяви кредитора про визнання недійсними договорів купівлі-продажу з урахуванням уточнень правочини вчинені щодо майна неповнолітнього не були предметом дослідження при прийнятті оскаржуваних судових рішень, отже участь у даній справі органів опіки та піклування законодавчо

не передбачена та не потребується, оскільки права та інтереси малолітньої особи

не порушуються.

У справі № 5023/5622/12, за результатами перегляду якої в касаційному порядку Верховний Суд прийняв постанову від 10 вересня 2020 року, суди першої

та апеляційної інстанцій встановили, що у квартирі, що належить особі на праві власності, обтяжена іпотекою АТ "ВТБ Банк" та була реалізована

на спірному аукціоні, зареєстровані та проживають малолітні діти. Боржник зазначив, що його місце проживання зареєстроване у спірній квартирі, яка використовується ним як житло. Апеляційний суд також встановив відсутність

в боржника та його дружини, як матері двох малолітніх дітей, іншого житла, окрім квартири, яку було відчужено ліквідатором з аукціону. Відтак, судам належало дослідити підстави виникнення кредиторських вимог до боржника як фізичної особи-підприємця та правову природу договору іпотеки майна боржника за таким валютним кредитом, виходячи з аналізу умов укладених між банком

та боржником кредитного договору та договору іпотеки, а також перевірити правильність включення спірної квартири до складу ліквідаційної маси боржника - фізичної особи відповідно до частини 8 статті 90 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка застосовується до боржника на час проведення спірного аукціону, та частини 8 статті 90 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції ~law24~ від 22 вересня 2011 року, чинної на момент введення ліквідаційної процедури 12 грудня

2012 року у справі про банкрутство), а також наявність сукупності визначених ~law25~ від 03 червня 2014 року умов, за яких

до правовідносин між позичальником-фізичною особою та кредитною установою застосовуються положення ~law26~ щодо дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів на споживчі цілі в іноземній валюті. Верховний Суд зауважив про передчасність висновків місцевого

та апеляційного судів про дотримання ліквідатором порядку підготовки проведення оспорюваного аукціону, одним з етапів якого є визначення ліквідатором ліквідаційної маси боржника, з якої формуються лоти,

що виставляються на продаж в ліквідаційній процедурі банкрута, з урахуванням особливостей провадження у справі про банкрутство фізичної особи

за зобов'язаннями, що виникли у неї не у зв'язку із здійсненням підприємницької діяльності. Крім того, Верховний суд зазначив, що, надаючи оцінку повноті

та законності дій ліквідатора при підготовці проведення оспорюваного аукціону 22 січня 2019 року з відчуження майна банкрута цілісним майновим комплексом, до складу якого увійшла спірна трикімнатна квартира, місцевий та апеляційний суди не перевірили, чи було дотримано ліквідатором порядку формування ліквідаційної маси; чи наявні спеціальні підстави, передбачені Законом про банкрутство, які унеможливлюють продаж такого майна фізичної особи

у ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство, яке за своєю природою було предметом іпотеки за валютним кредитом, єдиним місцем проживання боржника та його сім'ї, не забезпечувало зобов'язань, пов'язаних із підприємницькою діяльністю боржника.

У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 922/4587/13 Верховний Суд зазначив, що хоча ліквідатор і не ставить питання про виселення малолітньої особи зі спірного майна, проте сама ліквідаційна процедура боржника передбачає реалізацію майна банкрута на аукціоні. Тому, враховуючи приписи статті 3 Конституції України, статті 177 Сімейного кодексу України, статей 3, 11, 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 6 Закону України "Про органи

і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей", для належного та повного дослідження питання щодо можливого порушення прав малолітньої особи під час розгляду заяви ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності судам необхідно встановити та дослідити чи зареєстрована і проживає малолітня особа у спірному житловому будинку, чи гарантоване збереження права дитини на житло в разі реалізації спірного майна, чи є у батьків малолітньої особи або осіб, які їх замінюють, інші житлові приміщення, окрім спірного майна, які придатні для забезпечення житлових прав і охоронюваних законом інтересів малолітньої особи. У разі необхідності для встановлення зазначених обставин суд

не позбавлений права залучити до участі у справі відповідний орган опіки

та піклування, інші компетентні державні органи.

Наведені приклади свідчать про принципово різний підхід судів у застосуванні положень Законів України "Про виконавче провадження", "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", Інструкції

з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна щодо обов'язку державного або приватного виконавця

у разі передання на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, подавати копію дозволу органу опіки

та піклування. У разі, коли у спірному житлі проживають діти, і не лише діти боржника, примусова реалізація цього майна блокується, а судові рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, об'єктом якого є житло, в якому зареєстровані або проживають діти, не може бути виконане в примусовому порядку, що є непропорційним відносно стягувача і є порушенням статті 129-1 Конституції України.

З урахуванням викладеного виключна правова проблема полягає у такому:

чи є відсутність згоди органу опіки та піклування при примусовому виконанні судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів підставою для висновку про неможливість державного або приватного виконавця вчиняти виконавчі дії щодо продажу такого майна, з огляду на те, що така згода при передачі нерухомого майна у вигляді житла, в якому проживають діти в іпотеку надавалася іпотекодавцю?

Виходячи з якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать наступні обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами нижчих інстанцій таким чином, що постає питання про дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

Також колегія Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає,

що відповідно до частини 3 статті 403 ЦПК України є правові підстави для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду

у складі Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 5023/5622/12,

від 16 березня 2021 року у справі № 922/4587/13 з наведених вище мотивів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості, а також підвищує довіру до відправлення правосуддя.

Ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене

в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

З урахуванням наведеного є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною 5 статті 403 ЦК України.

Керуючись статтями 400, 402, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за скаргою ОСОБА_1 на дії Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції

у м. Києві, стягував - ОСОБА_2, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду

від 15 вересня 2020 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є.

В. Коротенко