Ухвала

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 755/11648/15-ц

провадження № 61-9554св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

представник позивача - Гуйван Ірина Михайлівна,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на ухвалу Дніпровського районного суду м.

Києва від 10 лютого 2016 року у складі судді Катющенка В. П. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року у складі колегії суддів:

Панченка М.М., Побірченко Т. І., Барановської Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 31 березня 2015 року у справі за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором станом на 04 лютого 2015 року на користь ПАТ "Укрсоцбанк": солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 у розмірі 2 187 392,99
грн та з ОСОБА_2 у розмірі 1 491 646,15 грн, а також третейський збір у розмірі 22 273,93 грн та 3 226,07 грн, відповідно.

УхвалоюДніпровського районного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року у задоволенні заяви ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дана справа не підвідомча третейському суду, оскільки відповідно до пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України "Про третейські суди" третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Крім того, суд зазначив, що кредит був наданий в іноземній валюті (доларах США), тому, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-831цс14, даний спір не підвідомчий третейським судам і з цієї підстави.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк"відхилено. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, що склалися, та дійшов правильного висновку, що справа не підвідомча третейським судам, оскільки незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів".

Крім того, грошові кошти за спірним кредитним договором видавалися в іноземній валюті, зокрема, у доларах США, тому дана справа не може розглядатися в приватному порядку - третейськими судами, оскільки наявна значна концентрація суспільно-значимих публічних елементів.

При цьому, апеляційний суд також послався на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах: від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-831цс14 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1716цс15.

У травні 2016 року ПАТ "Укрсоцбанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково вважали, що даний спір не підвідомчий третейським судам, оскільки вони не можуть розглядати спори про захист прав споживачів, а не будь-які спори за участю споживача. У даному випадку спір виник про захист прав банку.

Судами також не враховано, що позов був пред'явлений не тільки до позичальника, а й до поручителя, який не є споживачем послуг банку.

Вважає, що правові висновки Верховного Суду України, на які послалися суди, суперечать Закону України "Про третейські суди", оскільки суд застосував до цивільно-правових відносин деякі узагальнюючі поняття публічного права, які не мають правового визначення, тому суди мають право відступити від них з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не надіслали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Ухвалюючи судове рішення у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зокрема, вказав, що грошові кошти за спірним кредитним договором видавалися позичальнику в іноземній валюті (у доларах США), у зв'язку з чим наявна значна концентрація суспільно-значимих публічних елементів, що не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру, тому дана справа не могла розглядатися в приватному порядку - третейським судом, враховуючи правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-831цс14, та дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви ПАТ "Укрсоцбанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

У постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-831цс14 суд дійшов правового висновку, що норми закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб - забезпечення стабільності української грошової одиниці - гривні.

Наявність в правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку - третейськими судами.

Аналіз зазначеного правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України, свідчить про те, що третейськими судами не можуть розглядатися справи, що стосуються правовідносин за кредитними договорами, якщо кредит виданий в іноземній валюті, оскільки всі такі кредитні договори мають елементи публічно-правового характеру.

Верховний Суд вважає, що є підстави для відступлення від висновку, викладеного у наведені вище постанові Верховного Суду України.

Колегія суддів виходить із того, що правовідносини, що виникають щодо споживчих кредитних договорів, укладених між фізичною особою та банком, незважаючи на валюту кредитування, в якій такий кредит виданий (у гривні чи в іноземній валюті), регулюються нормами ЦК України, мають цивільно-правовий характер, стосуються визначеного кола осіб, тому не можна вважати, що всі правовідносини, що виникають з кредитних договорів, наданих в іноземній валюті, відносяться до публічно-правових.

Правова природа споживчого кредитування визначається договірними відносинами, що виникають між рівними особами, а не особами у порядку підкорення, а саме між позичальником (фізичною особою) та кредитодавцем (особою, яка має право здійснювати діяльність у сфері споживчого кредитування), з приводу надання позичальнику коштів на умовах строковості, платності та повернення для задоволення його особистих, сімейних, побутових потреб, не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

Крім того, до позичальника може застосовуватись як цивільно-правова, так і інші види юридичної відповідальності, а не публічно-правові зобов'язання. Наслідками невиконання споживачем своїх обов'язків може бути розірвання договору, одностороння відмова від зобов'язання, відшкодування збитків, сплата неустойки, втрата застави, а також сплата трьох процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Отже, особливий суб'єктний склад, цільова спрямованість та наявність спеціальних способів захисту дає змогу дійти висновку про те, що відносини споживчого кредитування є предметом регулювання чинного законодавства України про захист прав споживачів, а не публічно-правового права.

За змістом статей 1, 2, 6 Закону України "Про третейські суди" підвідомчість справ, які можуть бути вирішені в рамках третейського судочинства, обмежена сферою приватного права. До сфери компетенції третейських судів входить вирішення спорів, що виникають між приватними особами з питань, які не торкаються публічно значимих відносин. Спір, що має публічно-правове значення, не підлягає вирішенню третейським судом.

У статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підставу для висновку про те, що сторони, укладаючи кредитний договір, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, досягаючи згоди з усіх істотних умов договору, у тому числі валюти кредитування, діють вільно та на власний розсуд, беруть виключно на себе визначені договором права та обов'язки, тобто відповідають перед іншою стороною договору особисто, тому такі правовідносини мають суто цивільно-правовий, приватний характер та не можуть бути віднесені до таких, які мають публічно-правове значення, що торкаються публічно значимих відносин за наявності лише єдиної ознаки - видачі кредиту в іноземній валюті.

Отже, спори щодо виконання таких кредитних договорів повинні розглядатися у приватному порядку - третейськими судами, за відсутності інших, передбачених Законом України "Про третейські суди", заборон.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду України.

З урахуванням наведеного та положень статей 402,404, пункту 7 Перехідних положень ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільну справу № 755/11648/15-ц за заявою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 31 березня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м.

Києва від 20 квітня 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта

Ю.В. Черняк