Ухвала

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 243/3505/16-ц

провадження № 61-6376св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калінінському районі м. Горлівки Донецької області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калінінському районі м. Горлівки Донецької області на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2016 року у складі судді:

Хаустової Т. А., та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 11 серпня 2016 року у складі суддів: Новосьолової Г. Г., Кішкіної І. В., Мальованого Ю.

М.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань у Калінінському районі м. Горлівка Донецької області про стягнення невиплаченої одноразової допомоги та щомісячних страхових виплат за період з 13 жовтня 2014 року по 13 жовтня 2015 року.

Позовна заява мотивована тим, що позивач багато років працював на підприємствах вугільної промисловості України, у тому числі на "Шахті ім. А. І. Гайового" державного підприємства "Артемвугілля" робочим підземної шахтної професії з повним робочим днем під землею. Його праця тривалий час була у шкідливих умовах. 26 червня 2014 року трапився нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом - він отримав трудове каліцтво (травму ноги). Роботодавцем було проведено розслідування, був складений та виданий Акт по формі Н-1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом. Після проходження ним стаціонарного й амбулаторного лікування та обстеження в медичних установах він був у 2014 році направлений для огляду до МСЄК. У зв'язку з встановленням йому стійкої втрати професійної працездатності, відповідачем була призначена одноразова допомога в сумі 5 середніх зарплат, на час настання права потерпілого на страхову виплату, згідно пункту 3.5.1. Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженої Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (27 квітня 2007 року N 24). У зв'язку з бойовими діями та початком АТО вказану одноразову допомогу і щомісячну страхову виплату відповідач йому не виплатив. Таким чином, відповідач грубо порушив його законні конституційні права у сфері соціального страхування, які не можуть бути звужені іншими законами або підзаконними актами.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 11 серпня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача заборгованість за невиплачену одноразову допомогу у сумі 34 575,82 грн, заборгованість за щомісячними страховими виплатами за період з 13 жовтня 2014 року по 13 жовтня 2015 року включно 4590,59 грн, а всього в загальній сумі 39
166,41 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що ненадання позивачем, який не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття його на облік, як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат. Посилання представника відповідача на те, що позивач не звертався до відповідача з питання продовження страхових виплат та виплати заборгованості, не є підставою для відмови у задоволенні позову. Відповідач визнає наявність у нього заборгованості перед позивачем за щомісячними страховими виплатами у сумі 4590,59 гривень та заборгованість одноразової суми страхової виплати 34575,82 гривень. Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У вересні 2016 року відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань у Калінінському районі м. Горлівки Донецької області подало касаційну скаргу в якій просить рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 11 серпня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В касаційній скарзі Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань у Калінінському районі м. Горлівка Донецької області вказує, що, висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому, посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, вказується, що не враховано, що усі потерпілі на виробництві мають право отримувати страхові виплати на не окупованій території за місцем тимчасового перебування, а позивач належить до осіб, які до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади, тобто не мають статусу внутрішньо переміщених осіб. Також, виплата заборгованості по страховим виплатам покладена на те відділення, де потерпілий зареєстрований як тимчасово переміщений при написанні заяви про виплату заборгованості до відділення де на теперішній час отримує страхові виплати та відповідно до довідки про наявність заборгованості від відділення де потерпілий раніше отримував страхові виплати.

Крім того, рахунки Відділення не фінансуються тому виконання рішення суду є неможливим.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суди встановили, що під час виконання трудових обов'язків позивач отримав трудове каліцтво, внаслідок якого йому 13 жовтня 2014 року встановлено 5% стійкої втрати працездатності. У зв'язку з чим йому зобов'язані були призначити щомісячні страхові виплати в сумі 400 гривень щомісячно та одноразову допомогу у сумі 40000 гривень. За період з 13 жовтня 2014 року по 13 жовтня 2015 року відповідач зобов'язаний був сплатити йому 40000 гривень - одноразової допомоги та 4800 гривень щомісячних страхових виплат, загальна сума яку він просить стягнути з відповідача складає 44800 гривень. Ненадання позивачем, який не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття його на облік, як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат.

Страхові виплати здійснюються особам, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися, переміщені з тимчасово окупованої території, району проведення АТО або зони надзвичайної ситуації, мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг за їх фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України.

Як свідчить аналіз оскаржених рішень суду першої та апеляційного інстанції відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.

Разом із тим, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17 зроблено висновок, що особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, мають право на одержання страхових виплат за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, і звернення до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту та взяття на облік, що має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Аналіз постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17 свідчить, що вона містить ряд суперечливих висновків.

Зокрема, пунктом 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 передбачено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року у справі № 826/18826/14 залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, цей пункт визнано незаконним та не чинним з моменту прийняття.

Попри те, що зазначені судові рішення набули законної сили станом на 12 квітня 2017 року - дату ухвалення Верховним Судом України постанови у справі № 6-51цс17, висловлений у ній правовий висновок містить положення про те, що "на законодавчому рівні визначено, що фінансування видатків з бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на тимчасово неконтрольованих українською владою територіях здійснюватиметься тільки після повернення вказаних територій під контроль органів державної влади".

Окрім цього, у вказаному висновку Верховний Суд України можливість реалізації особою, яка проживає на тимчасово окупованій території, права на отримання відповідних виплат соціального страхування пов'язав з умовою обов'язкового переміщення такої особи з цієї території, зазначивши, зокрема, що "жодними нормативними актами, що регламентують порядок здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг у період збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились із тимчасово окупованої території на підконтрольні органам державної влади території".

Водночас відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 № 1207-VII для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно положень статі 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (стаття 8 Конституції України).

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21 Конституції України).

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина 3 статті 22 Конституції України).

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частини 1 , 2 статті 24 Конституції України).

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України).

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 цієї Конституції (стаття 46 Конституції України).

Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту (частина 1 статті 92 Конституції України).

Колегія суддів приймає до уваги положення пункту 2 рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміну "законодавство" від 09 липня 1998 № 12-рп/98 згідно з яким, Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).

Колегія суддів також враховує зміст пункту 3 рішення Конституційного Суду України у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 № 15-рп/2000, в якому суд зазначив, що виходячи з Конституції України Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня 1996 року, як і будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини 1 статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина 2 статті 8 Конституції України). З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (стаття 117 Конституції України). Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України належать до категорії підзаконних.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні (постанова Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17).

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).

Тому колегія суддів також вважає, що очевидна необхідність формування єдиної правозастосовної практики у спорах щодо здійснення соціальних виплат за рахунок коштів фонду соціального страхування особам, які проживають на тимчасово окупованій території, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Керуючись частиною п'ятою статті 403, статтею 404, підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 243/3505/16-ц за позовом ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань у Калінінському районі м. Горлівка Донецької області про стягнення невиплаченої одноразової допомоги та щомісячних страхових виплат.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І.Журавель

В. М.Коротун

В. І. Крат