Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.12.2020 року у справі №759/16803/17

Ухвала

Іменем України

07 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 759/16803/17

провадження № 61-17909ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "ПроКредит Банк"

на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 30 червня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада

2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк", треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколенко Віра Миколаївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (далі - ПАТ "ПроКредит Банк"), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколенко В. М. (далі - приватний нотаріус Київського МНО), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить Ѕ частина квартири

АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що передача вказаної квартири в іпотеку і подальше її відчуження відбулось без його погодження та порушує його права,

ОСОБА_1 просив суд визнати такими, що не підлягають виконанню, виконавчі написи приватного нотаріуса Київського МНО Ніколенко В. М.

від 07 червня 2011 року № 2218 та від 07 червня 2011 року № 2219, якими звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано

за ОСОБА_2.

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що на даний час ОСОБА_1 оскаржуються виконавчі написи, на підставі яких відкрито виконавче провадження, та враховуючи дії державного виконавця щодо підготовки до продажу квартири, є необхідність у забезпечення позову шляхом зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. Такий спосіб забезпечення позову відповідає положенням ЦПК України та Закону України "Про виконавче провадження". Необхідність забезпечення позову шляхом зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа полягає в тому, що іншим способом неможливо зупинити виконання виконавчих написів та примусовий продаж іпотечного майна. У разі примусової реалізації предмету іпотеки до вирішення спору по суті, виконати рішення суду буде не можливо, оскільки воно втратить сенс.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчих написів приватного нотаріуса Київського МНО Ніколенко В. М. від 07 червня 2011 року № 2218 та від 07 червня 2011 року № 2219, якими звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_2, право власності на яку зареєстровано

за ОСОБА_2.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 червня

2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 2218, вчиненого

07 червня 2011 року приватним нотаріусом Київського МНО Ніколенко В. М., про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру

АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2, до набуття чинності у справі судового рішення.

Зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 2219, вчиненого

07 червня 2011 року приватним нотаріусом Київського МНО Ніколенко В. М., про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру

АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2. Накладено арешт на спірну однокімнатну квартиру АДРЕСА_3, зареєстровану за ОСОБА_4, до набуттям чинності у справі судового рішення.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 30 червня 2020 року змінено, виключено з резолютивної частини речення "Накласти арешт на спірну однокімнатну квартиру АДРЕСА_4, зареєстровану за ОСОБА_4, до набуття чинності у справі судового рішення".

У решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач оспорює виконавчі написи нотаріуса, якими звернуто стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно (квартиру), Ѕ частина якої належить позивачу, виконавчі написи знаходяться на виконанні. Отже, є достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Разом з тим, судом першої інстанції було допущено технічну помилку та

у резолютивній частині ухвали суду помилкового зазначено: "Накласти арешт на спірну однокімнатну квартиру АДРЕСА_4, зареєстровану за ОСОБА_4, до набуття чинності у справі судового рішення". Оскільки вказані сторони та зазначена квартира жодного відношення до даної справи не мають, тому ухвала суду підлягає зміні шляхом виключення вказаного речення з резолютивної частини ухвали суду.

У касаційній скарзі АТ "ПроКредит Банк" просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Суди встановили, що 08 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ "ПроКредит Банк", треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського МНО Ніколенко В. М., в якому просив визнати такими, що не підлягають виконанню виконавчі написи приватного нотаріуса Київського МНО Ніколенко В. М. від 07 червня

2011 року № 2218 та від 07 червня 2011 року № 2219, якими звернуто стягнення на квартиру

АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2

24 червня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчих написів приватного нотаріуса Київського МНО Ніколенко В. М. від 07 червня 2011 року № 2218 та від 07 червня 2011 року № 2219, якими звернуто стягнення на квартиру

АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 червня

2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 2218, вчиненого

07 червня 2011 року приватним нотаріусом Київського МНО Ніколенко В. М., про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру

АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2, до набуттям чинності у справі судового рішення.

Зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 2219, вчиненого

07 червня 2011 року приватним нотаріусом Київського МНО Ніколенко В. М., про звернення на предмет іпотеки - квартиру

АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2. Накладено арешт на спірну однокімнатну квартиру АДРЕСА_3, зареєстровану за ОСОБА_4, до набуттям чинності у справі судового рішення.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 30 червня 2020 року змінено, виключено з резолютивної частини речення "Накласти арешт на спірну однокімнатну квартиру АДРЕСА_4, зареєстровану за ОСОБА_4, до набуття чинності у справі судового рішення".

У решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частинами 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 6 частини 1 статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з частиною 10 статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав

і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності

і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня

2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав,

зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004

у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема, і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Враховуючи викладене, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій.

За наведених обставин судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на законних підставах вжито заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог частини 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Згідно з частиною 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частинами 5 , 6 статті 394 ЦПК України передбачено, що питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами 4 , 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк", треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколенко Віра Миколаївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 30 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 09 листопада 2020 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко