Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.02.2021 року у справі №707/1449/18

Ухвала

Іменем України

02 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 707/1449/18

провадження № 61-563ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Черкаського апеляційного суду від 22 грудня

2020 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л., у справі за позовом заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1, третя особа - Черкаське регіональне управління водних ресурсів, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог та ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

У липні 2018 року заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1, третя особа - Черкаське регіональне управління водних ресурсів, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 12 листопада

2020 року позов заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що прокурор, звертаючись до суду для захисту інтересів держави, не виконав вимоги законодавства, зокрема не обгрунтував наявність факту порушення оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування інтересів держави та не визначив, яким чином вибуття земельної ділянки із володіння, користування та розпорядження територіальної громади с.

Свидівок Черкаського району Черкаської області зашкодило або може зашкодити інтересам держави. Фактичним розпорядником спірної земельної ділянки була територіальна громада в особі Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, і саме вона могла отримувати матеріальні блага від земельної ділянки у вигляді орендної плати, земельного податку, інших зборів та платежів, а отже вибуття земельної ділянки із володіння територіальної громади може вплинути виключно на права та інтереси територіальної громади та за захистом яких до суду може звернутися безпосередньо Свидівоцька сільська рада Черкаського району Черкаської області.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури задоволено, ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області

від 12 листопада 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, звертаючись до суду з даним позовом, заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури, зазначив, що в системі органів державної влади відсутній орган чи інший суб'єкт владних повноважень, який був би уповноваженим здійснювати контроль у сфері законності дій Свидівоцької сільської ради, щодо зміни цільового призначення земель водного фонду та був би при цьому відповідно до Конституції України і чинного законодавства наділений правом захищати порушені інтереси держави в суді. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив таку відсутність, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якій заявник просив скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що висновки апеляційного суду є помилковими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Суд першої інстанції визначив, що в системі органів державної влади саме Черкаське регіональне управління водних ресурсів уповноважене на захист інтересів держави у цих правовідносинах, а отже прокурором не дотримано передбаченої процедури представництва інтересів держави, оскільки ним не зазначено жодних підстав для звернення до суду в інтересах Черкаського регіонального управління водних ресурсів, не надано доказів правомочності на представлення його інтересів чи доказів відмови від своїх повноважень. Апеляційний суд не мотивував у чому полягає незаконність та необгрунтованість висновків суду першої інстанції, не надав жодної оцінки доводам сторін і наявним у матеріалах справи доказам.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Згідно з положеннями частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необгрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необгрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня

2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3 , 4 статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених частин 3 , 4 статті 56 ЦПК України.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обгрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону).

Системне тлумачення частини 4 статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Такий правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Звертаючись до суду з позовом, прокурор на виконання частини 4 статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону у тексті позовної заяви посилався на відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах (тобто, навів підставу для представництва інтересів держави), а також обгрунтував, у чому, на його думку, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).

Установивши, що прокурор зазначив у позовній заяві підставу для здійснення ним представництва - відсутність органу, до повноважень якого входить захист інтересів держави у цих правовідносинах, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про помилковість сказаних доводів, а також відсутності доказів на підтвердження як цієї підстави представництва (відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема повноважень звертатися до суду з позовом, який заявив прокурор), так і тієї, яку прокурор у позовній заяві не зазначав (не здійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави органом, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах).

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування. Тобто, у позовній заяві мають бути або зазначені докази на підтвердження обставин, якими обгрунтовані позовні вимоги, або підстави для звільнення від доказування таких обставин (стаття 82 ЦПК України). Вказане відповідає частині 1 статті 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частині 1 статті 81 ЦПК України.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 175 ЦПК України вимагає вказувати у позовній заяві докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог (на підтвердження обставин, якими обгрунтовані ці вимоги). Незгода суду з наведеним у позовній заяві на виконання частини сьомої цієї статті обгрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення без розгляду позовної заяви, як помилково вважав суд першої інстанції у справі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів прокуратури, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про скасування ухвали суду першої інстанції, якою позовну заяву заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури залишено без розгляду, та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Інші аргументи касаційної скарги містять посилання на обставини, що були предметом перевірки апеляційного суду, яким була надана належна оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, постанова Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року ухвалена з дотриманням норм процесуального права. Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необгрунтованість скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Черкаського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у справі за позовом заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1, третя особа - Черкаське регіональне управління водних ресурсів, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак