Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.09.2021 року у справі №592/4503/17

УХВАЛА

06 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 592/4503/17

провадження № 61-13696ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М.

М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 березня 2021 року та на постанову Сумського апеляційного суду від 07 липня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонергого товариства "Альфа-Банк", треті особи: публічне акціонерне товариство "Омега Банк", публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів,

ВСТАНОВИВ:

У 2017 році ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом, в якому просив визнати недійсним:

- кредитний договір № 1801/0608/71-101 від 19 червня 2008 року, укладений між ВАТ "Сведбанк ", правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1;

- іпотечний договір № 1801/0608/71-101-2-1 від 19 червня 2008 року, укладений між ВАТ "Сведбанк ", правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк" та ним.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 19 червня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1801/0608/71-101, відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 70000 доларів США (пункт 1.1. договору), у готівковій формі або у безготівковій формі на підставі заяви позичальника з метою подальшої конвертації суми отриманого кредиту у національну валюту України з метою придбання чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (пункт 1.4. договору). Тобто, фактично кредитні кошти були видані в національній валюті України гривні та використані для розрахунку за договором купівлі-продажу квартири від 19 червня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 19 червня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 1801/0608/71-101 від 19 червня 2008 року укладено іпотечний договір № 1801/0608/71-101-Z-1, предметом якого є квартира, придбана за кредитні кошти. Умови кредитного договору в частині визначення валюти кредиту в доларах США є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача.

Використання відповідачем доларів США як предмета кредитування значно погіршує становище позивача як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним. Зазначає, що не справедливими є умови кредитного договору щодо пунктів: 1.3,6.1.2,3.7,3.11,5.1.10,5.1.11,9.3. Крім того, відповідач не надав позивачу як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору. Договір не відповідає частині 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та п. п. 3.2,3.3,3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

У пункті 1.5. договору зазначено, що до складу сукупної (загальної) вартості кредиту позичальника (його витрат) у зв'язку з отриманням кредиту на умовах цього договору включаються суми, необхідні для погашення кредиту, суми, передбачені цим договором процентів, комісій, можливих неустойок, а також вартість витрат, пов'язаних з укладанням іпотечного договору, у тому числі будь-яких змін і доповнень до нього, та вартість страхування предмета іпотеки за іпотечним договором. Натомість будь-якої конкретизації таких витрат, їх розрахунку ні договір, ні додатки до договору не містять, загальна сукупна вартість кредиту не обрахована взагалі. Додаток №1 до договору не містить загальної суми процентів, які будуть нараховані та повинні бути виплачені за користування кредитом, не містить загальної суми витрат позичальника у зв'язку з отриманням кредиту.

Вважав, що умовами пункту 3.2. кредитного договору банком порушені права позичальника (споживача) на отримання доступної та достовірної інформації про процентну ставку за користування кредитом (п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції на час укладання кредитного договору). Умови пункту 3.2. кредитного договору щодо особливого порядку розрахунку процентів 360 днів у році щодо округлення суми процентів до цілого числа є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності наслідком таких умов є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника (споживача), що дає підстави визнання таких умов пункту 3.2. кредитного договору недійсними відповідно до частин 1 та 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції на час укладання кредитного договору).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 березня 2021 року в складі судді Котенко О. А., залишеним без змін постановою Сумського апеляційнрого суду від 07 липня 2021 року в складі колегії суддів Криворотенка В. І., Філонової Ю.

О., Ткачук С. С., у задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю.

12 серпня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 5 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про захист прав споживача. Тобто, справа № 592/4503/17 є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення в малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Вказівка в резолютивній частині постанови Сумського апеляційного суду від 07 липня 2021 року про можливість її оскарження до Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржені рішення ухвалено у малозначній справі.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v.
CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Таким чином, оскаржені рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 березня 2021 року та на постанову Сумського апеляційного суду від 07 липня 2021 року відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Крат

М. М. Русинчук