Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.02.2021 року у справі №369/12594/19

Ухвала

Іменем України

01 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 369/12594/19

провадження № 61-23ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С.

Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня

2020 року за заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, треті особи: Перша Київська державна нотаріальна контора, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, Центр надання адміністративних послуг при Києво-Святошинській районній державній адміністрації, про визнання недійсними договорів дарування,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_1, треті особи: Перша Київська державна нотаріальна контора, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, Центр надання адміністративних послуг при Києво-Святошинській районній державній адміністрації, про визнання недійсними договорів дарування.

У січні 2020 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із заявою про забезпечення позову.

Заява мотивована ризиком того, що ОСОБА_1 може відчужити спірне майно третім особам, що унеможливить виконання судового рішення.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,07 га, за адресою:

АДРЕСА_1, зареєстрованої на ім'я ОСОБА_1, на підставі договору дарування, посвідченого Першою Київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 10-323 від 08 серпня 2014 року та Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1, зареєстрованої на ім'я ОСОБА_1, на підставі договору дарування, посвідченого Першою Київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 10-326

від 08 серпня 2014 року.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 10 лютого 2020 року заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено.

В якості забезпечення позову накладено арешт на:

- Ѕ частку земельної ділянки площею 0,07 га, за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованої на ім'я ОСОБА_1, на підставі договору дарування, посвідченого Першою Київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 10-323 від 08 серпня 2014 року;

- Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1, зареєстрованої на ім'я ОСОБА_1, на підставі договору дарування, посвідченого Першою Київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 10-326

від 08 серпня 2014 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого

2020 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може утруднити або унеможливити виконання рішення суду, що призведе до необхідності вжиття позивачами додаткових заходів для поновлення своїх прав у разі задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову

у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Суди встановили, що у вересні 2019 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_1, треті особи: Перша Київська державна нотаріальна контора, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, Центр надання адміністративних послуг при Києво-Святошинській районній державній адміністрації, про визнання недійсними договорів дарування.

У січні 2020 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із заявою про забезпечення позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 10 лютого 2020 року заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено.

В якості забезпечення позову накладено арешт на:

- Ѕ частку земельної ділянки площею 0,07 га, за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованої на ім'я ОСОБА_1, на підставі договору дарування, посвідченого Першою Київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 10-323 від 08 серпня 2014 року;

- Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1, зареєстрованої на ім'я ОСОБА_1, на підставі договору дарування, посвідченого Першою Київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 10-326

від 08 серпня 2014 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого

2020 року залишено без змін.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною 3 статті 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до частини 10 статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав

і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності

і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня

2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб правового захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб правового захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Враховуючи викладене, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій.

За наведених обставин судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на законних підставах вжито заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог частини 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Згідно з частиною 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частинами 5 , 6 статті 394 ЦПК України передбачено, що питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами 4 , 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року за заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3 про забезпечення позову

у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, треті особи: Перша Київська державна нотаріальна контора, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, Центр надання адміністративних послуг при Києво-Святошинській районній державній адміністрації, про визнання недійсними договорів дарування, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв