Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №539/3037/17

Ухвала

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 539/3037/17

провадження № 61-39856ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 02 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради про стягнення надмірно сплачених коштів,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому посилалася на те, що 25 квітня 2014 року між нею та Лубенською міською радою Полтавської області в особі Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради було укладено договір оренди нерухомого комунального майна, розташованого по АДРЕСА_1. Розмір орендної плати було визначено умовами договору. Однак орендодавець на порушення умов договору оренди змінив в односторонньому порядку розмір орендної плати, у зв'язку з чим нею було надмірно сплачено за період з 01 листопада 2014 року по 01 травня 2017 року 140 249 грн 75 коп., які вона просила стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 02 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 02 лютого 2018 року залишено без змін.

02 липня 2018 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 02 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2018 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" передбачено, що у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2018 року (на час подання касаційної скарги) - 1 762 грн.

Предметом спору в цій справі є стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 140
249 грн 75 коп., що станом на 01 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн х 100=176 200 грн).

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваного судового рішення в касаційному порядку.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами "а", "б", "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що справа має виняткове значення для заявника і що позивач позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені судами у цій справі, при розгляді інших справ.

Посилаючись на наявність вказаних обставин, ОСОБА_1 не додала до касаційної скарги доказів на їх підтвердження, а зазначення про це у касаційній скарзі не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції. Заявником не вказано, при розгляді яких саме інших справ і чому вона позбавлена можливості спростувати встановлені у цій справі обставини, які підстави і предмет позову в інших справах, хто є їх сторонами. Тому наведені доводи є необґрунтованими.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", тобто після 15 грудня 2017 року.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2018 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для її розгляду судом касаційної інстанції, оскільки такий розгляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктами 1, 2 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 02 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 30 травня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради про стягнення надмірно сплачених коштів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук