Ухвала

Іменем України

28 листопада 2019 року

місто Київ

справа № 753/10770/19

провадження № 61-20618ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: Дарницький районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року у складі судді Комаревцевої Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у складі колегії суддів:

Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою про визнання бездіяльності Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Дарницький РВДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві) незаконною; скасування постанови від 14 вересня 2015 року у виконавчому провадженні № ~organization0~ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; скасування постанови від 14 вересня 2015 року у виконавчому провадженні № ~organization1~ про арешт коштів боржника; зобов'язання Дарницький РВДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві зняти арешт з усього майна та рахунків боржника.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що докази сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій боржником не надано, а підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника. За наведених обставин суд першої інстанції зробив висновок про відсутність підстави для задоволення скарги.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що відсутні підстави для скасування постанов виконавця про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження та кошти боржника, оскільки докази сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій боржником не надано.

ОСОБА_1 15 листопада 2019 року звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу прийнята 19 лютого 2016 року на момент дії Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV 1999 року, а тому строк пред'явлення до виконання виконавчого документа та прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження завершився 19 лютого 2019 року. Втім, стягувачем у зазначений строк не подано виконавчий документ на виконання, разом з цим Дарницьким РВДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві не відкрито виконавче провадження про стягнення виконавчого збору. Вважає, що судами не надано правової оцінки листу Дарницького РВДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві, відповідно до якого станом на 01 липня 2019 року відкриті виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1, зокрема щодо стягнення виконавчого збору, на виконанні у відділі не перебувають. За наявності таких обставин, на переконання заявника, відсутні підстави для відмови у скасуванні арешту майна боржника.

Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій дають підстави для висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач; якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Зі змісту оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності таких рішення.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада 2014 року у справі № 753/11829/14 позов Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задоволено, стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 110 028,55 грн. Здійснено розподіл судових витрат.

23 березня 2015 року Дарницьким районним судом міста Києва видано виконавчий лист у справі № 753/11829/14 на підставі рішення Дарницького районного суду м.

Києва від 12 листопада 2014 року.

28 квітня 2015 року Дарницьким РВДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві відкрито виконавче провадження № ~organization2~.

12 травня 2015 року державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.

14 вересня 2015 року Дарницьким РВДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві накладено арешт на майно боржника та оголошена заборона на його відчуження, накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_1

Постановою Дарницького РВДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві від 19 лютого 2016 року повернуто виконавчий документ стягувачу у зв'язку із відсутністю у боржника майна.

24 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Дарницького РВДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві із заявою про закінчення виконавчого провадження, посилаючись на те, що 19 лютого 2016 року прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з відсутністю у боржника майна.

Листом від 15 травня 2019 року Дарницького РВДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві Афанасьєву В. В. повідомлено про те, що правові підстави для звільнення майна та коштів з-під арешту відсутні у зв'язку з тим, що станом на 15 травня 2019 року виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій не сплачено, роз'яснено порядок звільнення майна чи коштів боржника з-під арешту, який передбачено статтями 40, 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Щодо оцінки вимоги про визнання протиправною бездіяльності, скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження

В цій частині вимог до оцінки правомірності дій та оцінки бездіяльності державного виконавця застосовуються правила Закону України

"Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.

Судом враховано, що процесуальні повноваження виконавця, на виконанні у якого перебував виконавчий документ, визначені правилами статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року.

Так, одночасно з прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець ухвалює рішення, передбачені частинами третьою та четвертою статті 47 наведеного Закону.

Цими правилами передбачено, що у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску разом із звітом державного виконавця про його використання. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року.

Правила зняття арешту з майна боржника визначено у статті 60 наведеного Закону, в якій не передбачено повноважень виконавця постановою зняти арешт з майна боржника в разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку із відсутністю у боржника майна, коли не сплачений виконавчий збір або витрати виконавчого провадження.

Таким чином, суди правильно виходили з того, що державний виконавець не зобов'язаний був знімати арешт з майна боржника, повертаючи стягувачу виконавчий лист у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, оскільки відомостей про повне виконання рішення суду, за яким проводилося стягнення, державному виконавцю надано не було, а виконавче провадження не закінчено виконанням.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 31 липня 2018 року у справі № 203/4573/17 (провадження № 61-40522ск18).

Щодо оцінки вимоги про зняття арешту з усього майна та рахунків боржника

Враховуючи час звернення боржника до виконавчої служби з вимогою про скасування арешту майна 24 квітня 2019 року, взявши до уваги, що на момент набрання Законом України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII арешт на майно боржника, накладений постановою державного виконавця від 12 травня 2015 року скасований не було, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 2 червня 2016 року.

Загальні правила зняття арешту постановою виконавця з усього майна (коштів) боржника або його частини визначені у Закон України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 2 червня 2016 року.

Відповідно до частини четвертої наведеної статті Закону підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у Закон України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 2 червня 2016 року, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1 2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 2 червня 2016 року.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина 5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що виконавець за правилами статті 59 наведеного Закону позбавлений повноважень зняти арешт, накладений постановою від 12 травня 2015 року, оскільки скаржником не наведено та не доведено підстав для такого рішення, визначених у вичерпному переліку частини 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE (~echr0~) № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN (Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії), № 26737/95,

§ 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій, їх зміст та обґрунтування, а також доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що розгляд цієї справи в суді касаційної інстанції не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки не встановлено неправильне застосування норм права.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її реалізації чи тлумачення, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судового рішень не впливають.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 і 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 11 липня 2019 року у складі судді Комаревцевої Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Дарницький районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" про визнання бездіяльності незаконною, скасування постанов про арешт майна та коштів боржника, зобов'язання зняти арешт з майна та рахунків, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко