Ухвала

23 травня 2018 року

місто Київ

справа № 521/11503/15-ц

провадження № 61-19076св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Фінростбанк" Красюк Ігор Іванович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Черевка П. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 у липні 2015 року звернувся до суду з позовом, у подальшому уточненим, до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Фінростбанк" Красюка І. І. про визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення грошової компенсації, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, просив суд визнати наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Фінростбанк" ЮрченкаЄвгена Станіславовича від 25 червня 2015 року № 54-К про його звільнення 30 червня 2015 року з роботи відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України незаконним; стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на його користь у зв'язку з відмовою від поновлення на роботі грошову компенсацію у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що складає 71 999,46 грн, з утриманням із зазначеної суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів; 615,38 грн середній заробіток за час вимушеного прогулу, з утриманням із зазначеної суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що ОСОБА_3 відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Фінростбанк" Юрченка Є. С. від 25 червня 2015 року №54-К звільнений з 30 червня 2015 року відповідно до пункту 2 статі 36 КЗпП України. Позивач вважає його звільнення незаконним, всупереч вимог частини 2 статті 39-1 КЗпП України, оскільки фактичні обставини справи підтверджують відсутність ознак строковості трудового договору, а тому й підстави для звільнення позивача з роботи відсутні.

Звільнення відбулось також з порушенням частини 3 статті 53 Закону України "Про запобігання корупції"

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Фінростбанк" Красюк І. І. звернувся до суду першої інстанції із заявою про закриття провадження у справі з підстав недотримання правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 31 травня 2016 року у задоволенні клопотання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Фінростбанк" Красюка І. І. про закриття провадження у справі відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалася тим, що судом розглядається трудовий спір, виконувана ОСОБА_3 робота не є публічною службою, а тому спірні трудові правовідносини підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства судом загальної юрисдикції із правом визначення підсудності справи за вибором позивача.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року скасовано ухвалу суду першої інстанції, провадження у справі закрито, роз'яснено позивачу право на звернення із заявленим позовом до господарського суду для його розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції аналізуючи норми статті 12 ГПК України (в редакції Закону України від 06 листопада 1991 року № 1798-XII, далі - ГПК України) не врахував, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи про стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд застосував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, зазначивши, що системний аналіз частини 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 1 Закону України від 07 грудня 2000 року "Про банки та банківську діяльність", пункту 6 статті 2 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 12 ГПК України підтверджує, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Відповідні спори мають розглядатися за правилами господарського судочинства, про що безпосередньо зазначено в мотивувальній частині постанови суду.

Зважаючи на наведене, апеляційний суд зробив висновок, що цей позов необхідно розглядати в порядку господарського судочинства, що підтверджується постановами Верховного Суду України у складі Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14 та від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що оскаржувана ухвала не містить узагальнених заперечень ОСОБА_3 проти апеляційної скарги, а тому їм апеляційний суд не надавав правову оцінку. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, посилався на ухвалу Апеляційного суду Одеської області у цій справі від 03 березня 2016 року, в якій зроблений висновок про відсутність правових підстав для закриття провадження у справі. Зазначене судове рішення не враховане апеляційним судом під час постановлення оскаржуваної ухвали. Апеляційний суд вийшов за межі розгляду апеляційної скарги, вирішуючи питання правового статусу юридичної особи АТ "Фінростбанк", позов до якої не пред'являвся. Апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин пункт 7 частини 1 статті 12 ГПК України, пункт 1 частини 1 статті 15 ЦПК України в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), частину 8 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". На переконання заявника, постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, правові висновки яких застосував апеляційний суд, не стосуються предмету спору у цій справі, не містять передбачених частиною 5 статті 243 та частиною 2 статті 244 КАС України (в редакції Закону України від 06 липня 2005 року № 2747-IV) правових висновків щодо застосування норм матеріального права до спірних правовідносин.

У відзиві на касаційну скаргу Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів на ліквідацію АТ "Фінросбанк" Красюк І. І. зазначає, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, із застосуванням правових висновків Верховного Суду України, які є обов'язковими для судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до статті 360-7 ЦПК України 2004 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та ухвалою від 06 липня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Фінростбанк" Красюка І. І. про визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення грошової компенсації, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 12 травня 2018 року.

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, з'ясував доводи касаційної скарги, за результатами чого зробив такий висновок.

У частині 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 6 статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції.

Враховуючи, що касаційна скарга подана ОСОБА_3, зокрема і з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, Верховний Суд вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 403 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Цивільну справу № 521/11503/15-ц за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Фінростбанк" Красюка ІгоряІвановича про визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення грошової компенсації, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді С. О. Карпенко

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик