Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.09.2018 року у справі №464/9997/15

Ухвала

17 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 464/9997/15

провадження № 61-40996ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Штелик С. П., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м.

Львова від 05 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила: визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя її та ОСОБА_4; визнати за нею право власності на? частини квартири АДРЕСА_1.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 Після його смерті відкрилась спадщина до складу якої входить квартира АДРЕСА_1, спадкоємцями після смерті є відповідачі. Однак, вона перебувала із померлим у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 червня 2011 року було розірвано. Квартира АДРЕСА_1 була набута у власність внаслідок сплати за час шлюбу пайових внесків у будівництво даного будинку, а відтак, є спільним майном подружжя, однак, відповідачем було оформлено право власності лише на своє ім'я.

Вона проживала у спірній квартирі з 2006 по 2013 роки, навіть після розірвання шлюбу із ОСОБА_4 продовжувала проживати у даній квартирі.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2017 року залишеним без змін постановоюАпеляційного суду Львівської області від 11 червня 2018 року позов задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на? частини квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 подано засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2018 року.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору в даній справі є визнання права власності на? частини квартири.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачені підпунктом в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

За змістом підпункту в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, якщо справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Посилаючись на наявність зазначеної обставини, ОСОБА_1, разом з тим не додала до касаційної скарги доказів, які б її підтверджували, а сама по собі вказівка про це в касаційній скарзі не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Судове рішення апеляційного суду ухвалено після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", тобто після 15 грудня 2017 року.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2018 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для її розгляду судом касаційної інстанції, оскільки такий розгляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. П. Штелик