Історія справи

Ухвала ККС ВП від 24.11.2020 року у справі №754/13878/17

Ухвала

іменем України

24 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 754/13878/17

провадження № 51-5621ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Єремейчука С. В.,

суддів Бородія В. М., Чистика А. О.,

розглянув касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури Нагальнюка Р. М. на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100040007894, щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Початок строку відбуття покарання засудженому визначено обчислювати з дня затримання останнього.

Зараховано у строк відбування покарання утримання засудженого під вартою за цим кримінальним провадженням з 29 липня 2017 року до 23 квітня 2018 року.

Запобіжний захід у виді застави застосований до ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено без змін.

Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у період часу з 18:30 06 червня 2017 року по 07:50 наступного дня, перебуваючи біля будинку № 4 на бульв. Шамо в м. Києві, за попередньою змовою групою осіб незаконно заволодів автомобілем "Міцубісі Ланцер" д/з НОМЕР_1, належним ОСОБА_2.

Крім того, в період часу з 22:00 11 липня 2017 року по 08:00 наступного дня ОСОБА_1, перебуваючи біля будинку № 16 на вул. Березняківській у м. Києві, за попередньою змовою групою осіб повторно незаконно заволодів автомобілем "Міцубісі Ланцер" д/з НОМЕР_2, належним ОСОБА_3.

Крім того, в період часу з 21:00 13 липня 2017 року по 08:30 наступного дня ОСОБА_1, перебуваючи біля будинку № 8 на вул. Шумського в м. Києві, за попередньою змовою групою осіб повторно незаконно заволодів автомобілем "Мазда-6" д/з НОМЕР_3, належним ОСОБА_4.

Крім того, 29 липня 2017 року приблизно в 01:00 ОСОБА_1, перебуваючи біля будинку № 42/13 на просп. Маяковського в м. Києві, за попередньою змовою групою осіб повторно незаконно заволодів автомобілем "Міцубісі Ланцер" д/з НОМЕР_4, належним ОСОБА_5.

Київський апеляційний суд ухвалою від 19 серпня 2020 року вирок Деснянського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 залишив без змін, а апеляційні скарги першого заступника прокурора міста Києва Стояновського Є. О. та адвоката Кушніра В. В., який діє в інтересах засудженого, - без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Деснянського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до засудженого додаткового покарання у виді конфіскації майна, не врахував ступеня тяжкості вчиненого злочину, суспільної небезпечності засудженого та даних про його особу.

Вказує, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не навів в ухвалі достатніх мотивів на спростування доводів прокурора щодо незастосування згаданого вище додаткового покарання.

Мотиви Суду

Перевіривши дотримання порядку та строків касаційного оскарження, відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи у касаційній скарзі та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Так, згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 289 КК, у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

Прокурор не погоджується з висновком суду про можливість не призначення засудженому ОСОБА_1 додаткового покарання у виді конфіскації майна.

На думку колегії суддів, вищезазначені доводи прокурора є безпідставними.

Згідно з ч. 1 ст. 65 КК, покарання винній особі має бути призначено у межах санкції закону, за яким її визнано винною, відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексуз урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження нових злочинів.

Нормами статей 51 та 52 ККврегульовано, що одним із додаткових покарань, яке може бути застосоване до осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів, є конфіскація майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ККконфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості й може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині ч. 2 ст. 59 КК.

Санкція ч. 2 ст. 289 КК з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді конфіскації майна, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер, що дозволяє суду в межах нап. 2 ч. 2 ст. 428 КПК дискреційних повноважень або обрати цей вид додаткового покарання, або не застосовувати його.

Як вбачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій судових рішень, під час призначення ОСОБА_1 покарання судами було дотримано вимоги статей 50, 65 КК, а саме враховано характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, обставини справи, дані про особу винного. Зокрема, взято до уваги те, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, не працює, позитивно характеризується за місцем проживання, його вік, роль та ступінь його участі у вчиненні кримінального правопорушення, конкретні обставини кримінального правопорушення, повернення потерпілим транспортних засобів, якими незаконно заволоділи, відсутність обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді конфіскації майна за кримінальне правопорушення, вчинене ним, згідно із санкцією ч. 2 ст. 289 КК не є обов'язковим.

За статтею 414 КПКневідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням і тим видом та розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

На переконання суду касаційної інстанції, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, призначене засудженому ОСОБА_1 покарання є співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно несправедливим чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Суд апеляційної інстанції у повному обсязі переглянув апеляційну скаргу прокурора, в якій останній вказував на необхідність призначення винному додаткового покарання, та, погодившись із рішенням місцевого суду, навів в ухвалі обґрунтовані мотиви на спростування доводів прокурора, які є аналогічними доводам, наведеним у його касаційній скарзі.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги прокурора не містить доводів, які свідчать про необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Ураховуючи викладене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора необхідно відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури Нагальнюка Р. М. на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 12 лютого 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100040007894, щодо ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Єремейчук В. М. Бородій А. О. Чистик