Історія справи

Ухвала ККС ВП від 27.10.2020 року у справі №127/27767/17

Ухвала

Іменем України

24 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 127/27767/17

провадження № 51-4865 ск 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Чистика А. О.,

суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,

розглянувши касаційну скаргу захисника Руденка Олега Сергійовича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Вінницього міського суду Вінницької області від 05 лютого 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 липня 2020 року стосовно ОСОБА_1,

встановив:

За вироком Вінницього міського суду Вінницької області від 05 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України) і призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 187 КК України на строк 5 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 185 КК України на строк 2 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначено ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та призначено йому остаточне покарання на строк 5 років позбавлення волі. Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України враховано ОСОБА_1 покарання призначене за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2019 року та за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, призначено йому остаточне покарання на строк 5 років 6 місяців позбавлення волі. Вирішено питання щодо речових доказів.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 липня 2020 року апеляційну скаргу захисника Руденка О. С., який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу прокурора Ліщук О. М. задоволено. Вирок Вінницього міського суду Вінницької області від 05 лютого 2020 року змінено.

Виключено з резолютивної частини вказівку про зарахування ОСОБА_1 в строк покарання частково відбуте покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2019 року. В решті вирок залишено без змін.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга захисника Руденка О. С., в якій він порушує питання про виправдання ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України та закриття кримінального провадження стосовно нього в цій частині.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Не погоджуючись з наданою судами оцінкою доказам, захисник вказує на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження.

Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК України), суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Доводи касаційної скарги захисника, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, аналогічні доводам його апеляційної скарги, яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду.

Так, в постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції не погодився з доводами апеляційної скарги захисника про наявність на його думку достатніх підстав для виправдання ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України та закриття кримінального провадження стосовно нього в цій частині, у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати, оскільки висновок суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, на думку апеляційного суду, ґрунтується на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до статті 94 КПК України.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у судовому засіданні, безпосередньо у встановленому законом порядку судом першої інстанції були допитані, зокрема, потерпіла ОСОБА_2, свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, зміст показань яких детально викладений у вироку. Апеляційний суд, переглядаючи вирок врахував, зокрема, показання потерпілої ОСОБА_2, які є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими дослідженими у кримінальному провадженні доказами у їх сукупності.

Крім того, апеляційним судом було зазначено, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується іншими дослідженими в ході судового розгляду документами, зокрема, протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 25 жовтня 2017 року, згідно якого потерпіла впізнала ОСОБА_1, як особу яка нанесла їй тілесні ушкодження та заволоділа її майном, роздруківками з банку та фотокартками ОСОБА_1 біля банкоматів, а також відеозаписами з камер відео спостереження магазину, яким була надана відповідна правова оцінка.

Надано судами оцінку також і доводам захисника про те, що згідно відповіді з Вінницької міської клінічної лікарні ШМД №01-26/836 від 20 листопада 2019 року ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження, впавши з горища. Переглядаючи вказаний вирок, апеляційний суд, погодився із критичною оцінкою наданою судом першої інстанції вказаної відповіді та дійшов обґрунтованого висновку, що журнал, звідки взяті зазначені відомості не є офіційним документом. При цьому, судом також були враховані твердження потерпілої, що з горища вона не падала і вказаної інформації лікарям вона не повідомляла.

Щодо доводів касаційної скарги захисника в частині порушення принципу безпосередності дослідження обставин судом апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Таким чином, норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов'язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама по собі незгода захисника із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.

При цьому, апеляційним судом було зазначено, що з клопотанням про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, або ж дослідження доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, учасники судового провадження до суду не зверталися.

Водночас, доводи касаційної скарги захисника про недопустимість показань потерпілої ОСОБА_2 наданих під час проведення слідчого експерименту від 13 листопада 2017 року із посиланням на правовий висновок викладений в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17), також є необґрунтованими, з огляду на таке.

Так, відповідно до висновку викладеному в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17), приписи ч. 4 ст. 95 КПК України про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 95 КПК України, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 КПК України. Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту.

Заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту.

Легітимна мета слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому.

Проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК України.

Як вбачається із судових рішень, суди дійшли висновку про те, що показання потерпілої ОСОБА_2 є логічними, послідовними, узгоджуються із показаннями наданими нею на досудовому слідстві під час проведення слідчого експерименту, яким перевірялись її показання та показання ОСОБА_1, та з іншими доказами.

Таким чином, доводи захисника Руденка О. С. про недопустимість показань потерпілої наданих під час проведення слідчого експерименту із посиланням на вказаний правовий висновок Суду є безпідставними.

Решта доводів касаційної скарги захисника Руденка О. С. висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Таким чином, на переконання колегії суддів касаційного суду, під час апеляційного розгляду, суд перевірив доводи апеляційної скарги захисника та надав на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

В той же час, касаційна скарга захисника не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412, 413 КПК України, а відтак й необхідності скасування судових рішень на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України.

Оскільки з касаційної скарги захисника Руденка О. С., наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Руденка Олега Сергійовича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Вінницього міського суду Вінницької області від 05 лютого 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 липня 2020 року стосовно ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

А. О. Чистик В. М. Бородій М. В. Мазур