Історія справи

Ухвала ККС ВП від 19.08.2021 року у справі №552/4012/20

Ухвала

Іменем України

14 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 552/4012/20

провадження № 51-4004 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Луганського Ю. М.,

суддів: Анісімова Г. М., Ковтуновича М. І.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2021 року щодо нього,

встановив:

Вироком Київського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2021 року

ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 343 КК України до покарання у виді виправних робіт за місцем роботи в комунальному підприємстві "Полтавський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер Полтавської обласної ради" на посаді лікаря-фтизіатра консультативно-діагностичного відділення № 1, з відрахуванням з його заробітної плати 15% в дохід держави щомісячно на строк 1 рік.

Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 25
000 грн в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Вирішене питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено частково, вирок Київського районного суду м.

Полтави від 08 лютого 2021 року змінено - виключено із мотивувальної частини вироку вказівку про те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1

ст. 343 КК України, є злочином невеликої тяжкості. В іншій частині вирок залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 03 серпня 2020 року, близько 20 год 53 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, бажаючи допомогти своєму знайомому ОСОБА_3, якого затримували поліцейські, вивільнитися і уникнути відповідальності, з метою перешкодити виконанню працівниками поліції своїх службових обов'язків, непомітно підійшов зі спини до сержанта поліції ОСОБА_2 та раптово здійснив захоплення правою рукою її за шию. Відхиливши верхню частину корпусу патрульної назад на себе та піднявши її над землею, стискаючи в такому положенні ОСОБА_2 за шию та одночасно приставивши лівою рукою до її спини невідомий предмет, яким імітував зброю, ОСОБА_1 почав відтягувати потерпілу, яка втратила рівновагу, від місця затримання ОСОБА_3.

Зазначені протиправні насильницькі дії у вигляді фізичного впливу, які завдали потерпілій фізичного болю, було припинено внаслідок втручання поліцейського ОСОБА_4, який повалив ОСОБА_1 на землю і застосував до нього засіб обмеження рухомості.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

В обґрунтування зазначає, що його вина у вчиненні вказаного кримінального правопорушення не доведена "поза розумним сумнівом". Вказує, що протокол огляду місця не доводить його винуватість, а відеозаписи з відеореєстраторів групи швидкого реагування ПП "Явір-2000" та працівників поліції не зафіксували моменту його нападу на потерпілу ОСОБА_2. Стверджує, що показання свідків є неузгодженими та різняться між собою, зокрема щодо того в якій руці він тримав палку, в якому стані був його одяг. Окрім цього, посилається на порушення допущені під час розгляду цивільного позову ОСОБА_2. Зокрема, вказує що потерпілою не надано жодних доказів, які підтверджують спричинення їй моральної шкоди, а резолютивна частина вироку суду першої інстанції не містить висновку щодо результатів розгляду цивільного позову.

Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, Верховний Суд не перевіряє доводи касаційної скарги щодо оцінки відеозаписів з відеореєстраторів групи швидкого реагування ПП "Явір-2000" та працівників поліції на предмет фіксування моменту його нападу на потерпілу, оскільки вказані доводи стосуються невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський Суд у рішенні від 21 квітня 2011 року "Нечипорук і Йонкало проти України" та рішенні від 6 грудня 1998 року "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї" зазначив, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".

Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі. Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні даного кримінального правопорушення зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 23 КПК України, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 23 КПК України.

Так, згідно з вироком, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, серед іншого, на підставі:

- показань потерпілої ОСОБА_2, яка повідомила, що під час виконання функції з прикриття напарника та ведення відеофіксації затримання ОСОБА_3 до неї ззаду підійшов ОСОБА_1, який схопив її правим передпліччям за шию та потягнув на себе, зробивши крок назад внаслідок чого вона піднялась навшпиньки, та почала хрипіти, при цьому приставив до неї невідомий предмет. Напарник та двоє працівників ПП "Явір-2000" застосували до нападника фізичну силу і вони впали на землю;

- показань свідка ОСОБА_4, який вказав, що ОСОБА_2 під час затримання правопорушника ОСОБА_3, виконувала обов'язки офіцера прикриття. Він почув крик та хрип напарниці та побачив, що ОСОБА_1 правим передпліччям схопив потерпілу за шию та припідняв її від землі, при цьому в руках тримав невідомий предмет;

- показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які повідомили, що працюють в групі швидкого реагування ПП "Явір-2000", були безпосередніми свідками події та бачили, як обвинувачений схопив поліцейську ззаду рукою за шию та підняв над землею, після чого вони (обвинувачений і потерпіла) не втримали рівновагу і впали, а обвинуваченого було затримано іншим поліцейським;

- даних протоколу огляду місця події від 03 серпня 2020 року з фототаблицею до нього, яким зафіксовано місце вчинення кримінального правопорушення;

- даних протоколів проведення слідчих експериментів із потерпілою ОСОБА_2, зі свідками ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, відповідно до яких кожен окремо відтворив обставини та механізм нападу ОСОБА_1 на поліцейську ОСОБА_2;

- відеозапису з відеореєстратора працівників групи швидкого реагування

ПП "Явір-2000" та протоколу його огляду від 25 серпня 2020 року, в яких відображено обставини захоплення ОСОБА_1 зі спини за шию ОСОБА_2;

- відеозапису з відеореєстраторів патрульних ОСОБА_2 та ОСОБА_4, в яких зафіксовано обставини вчинення кримінального правопорушення та затримання ОСОБА_3.

Оцінивши зібрані у даному кримінальному провадженні докази відповідно до вимог ст. 94 КПК України та проаналізувавши встановлені фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 343 КК України та призначив покарання в межах санкції вказаної правової норми у виді виправних робіт.

Разом з цим у кримінальному провадженні потерпілою ОСОБА_2 було заявлено цивільний позов про відшкодування моральної шкоди, яку нею було оцінено у 50 000
грн.

Вирішуючи цивільний позов, місцевий суд дійшов висновку про його часткове задоволення, та стягнув з ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди заподіяної потерпілій 25 000 грн, навівши підстави для його часткового задоволення.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, в межах доводів апеляційної скарги обвинуваченого, апеляційний суд дійшов належного висновку, що всі зібрані докази, які суд сприймав безпосередньо під час судового засідання і оцінив їх з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, свідчать про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

При цьому, суд апеляційної інстанції змінив вирок суду першої інстанції шляхом виключення із мотивувальної частини вказівку про те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 343 КК України, є злочином невеликої тяжкості, що не впливає на висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 поза розумним сумнівом.

Суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України, проаналізував доводи апеляційної скарги, належним чином їх перевірив, надав змістовні відповіді на них, з наведенням мотивів постановленого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.

На переконання колегії суддів Верховного Суду, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 343 КК України, повністю доведена поза розумним сумнівом на підставі належних і допустимих доказів, які обґрунтовано покладені в основу вироку та у своїй сукупності і взаємозв'язку є достатніми для доведення його винуватості.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України, ОСОБА_1 призначено покарання, яке відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Що стосується доводів касаційної скарги про вирішення цивільного позову, то вони є безпідставними з огляду на таке.

Виходячи зі змісту ст. 128 КПК України потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов. При цьому, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими ст. 128 КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, ст. 128 КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

За приписами ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно положень ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, законом установлено загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди. Тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду, що має знайти своє відображення у судовому рішенні шляхом наведення відповідних мотивів.

Разом з цим за приписами ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку, зокрема, зазначаються підстави для задоволення цивільного позову чи відмови у ньому, а у резолютивній - рішення про цивільний позов.

Як слідує зі змісту оскаржуваного вироку, задовольняючи частково цивільний позов потерпілої ОСОБА_2, суд дослідив докази на підтвердження заподіяння моральної шкоди, та керуючись вимогами розумності, справедливості, враховуючи характер порушення, глибину страждань потерпілої, та порушення її нормальних життєвих зв'язків, стягнув із ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 25 000 грн.

З таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції, оскільки відсутні підстави вважати такий розмір стягнутого відшкодування моральної шкоди необґрунтованим.

При цьому, місцевий суд у відповідності до вимог ст. 374 КПК України навів у вироку мотиви та підстави з яких він виходив при частковому задоволенні цивільного позову ОСОБА_2.

Однак, в резолютивній частині вироку дійсно зазначено про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 25 000 грн в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, при цьому не вказано про часткове задоволення цивільного позову, що на переконання Суду не свідчить про порушення приписів ч. 4 ст. 374 КПК України.

Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень у касаційній скарзі не наведено, та Судом не встановлено.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 та вважає, що слід відмовити у відкритті касаційного провадження.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2021 року щодо нього.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Ю. М. Луганський Г. М. Анісімов М. І. Ковтунович