Історія справи

Ухвала ККС ВП від 21.07.2021 року у справі №753/5240/20

Ухвала

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 753/5240/20

провадження № 51-3527ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Анісімова Г. М.,

суддів Булейко О. Л., Мазура М. В.,

розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від

22 квітня 2021 року щодо ОСОБА_1,

встановив:

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1

ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 400 (чотирьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 (шість тисяч вісімсот) гривень на користь держави, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Також вироком вирішено цивільний позов потерпілої та процесуальні витрати

у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що 29 січня 2020 року, близько 21 год. 40 хв., керуючи технічно-справним автомобілем марки "VOLKSWAGEN PASSAT", д. н. з. НОМЕР_1, рухаючись по проїзній частині вул. Вербицького міста Києва, в напрямку вул. Тростянецької, в районі будинку № 14, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувала пішохід ОСОБА_2, яка перетинала проїзну частину справа-наліво по ходу руху автомобіля, не прийняв міри до зменшення швидкості та зупинки транспортного засобу, не надав перевагу в русі пішоходу, внаслідок чого, з необережності, допустив наїзд на вказану особу, тим самим допустивши порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року №1306, а саме: "водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека". Внаслідок чого пішохід ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати на підставах, передбачених ч. 1, 2 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.

В обґрунтування своїх тверджень зазначає, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 7, 370, 404, 419 КПК, чим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, переглядаючи вирок Дарницького районного суду

м. Києва від 10 лютого 2021 року, апеляційний суд не надав належної правової оцінки апеляційним вимогам прокурора, обставинам вчинення злочину, даним про особу засудженого, характеру та ступеню суспільної небезпечності, наслідкам вчиненого злочину, як це передбачено ст. 65 КК, а також безпідставно та необґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про незастосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та норм ст. 55 КК.

Мотиви Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та надані копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину проти безпеки руху та експлуатації транспорту, юридично-правова оцінка діяння за ч. 1 ст. 286 КК, а також справедливість призначеного засудженому основного покарання у касаційній скарзі не заперечуються.

За ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріальногота процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність тогочи іншого доказу і переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Згідно з приписами статей 50, 65 КК особі, котра вчинила злочин, належить призначити покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання має бути справедливим, відповідати тяжкості діяння та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.

Кримінальний кодексу України (у редакції від 16 січня 2020 року) не містить імперативних вимог про обов'язкове призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Як встановив суд засуджений є особою, основним джерелом доходу якої є діяльність, пов'язана з користуванням таким правом. Існування вказаної обставини потребує виваженого підходу при вирішенні питання про застосування такого додаткового покарання, яке відповідно до санкції ч. 1 ст. 286 КК (у редакції від 16 січня 2020 року) не є обов'язковим.

Так, судом першої інстанції, відповідно до положень ч. 1 ст. 65 КК при призначенні засудженому ОСОБА_1 покарання в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу засудженого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, на утриманні має малолітнього сина, працює, а також щире каяття як обставину, що пом'якшує покарання та відсутність обставин, що, згідно ст.67 КК, обтяжують покарання.

При цьому, судом, з урахуванням встановлених конкретних обставин даного кримінального правопорушення, поведінки обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, наслідків суспільно-небезпечного діяння, щирого каяття обвинуваченого у скоєному, відсутності жодних намірів уникнути відповідальності за скоєне, а також даних про те, що ОСОБА_1 займає посаду, яка пов'язана з керуванням транспортним засобом, а тому позбавлення його такого права потягне за собою втрату його сім'єю джерела доходу, вірно зроблено висновок про можливість призначення обвинуваченому основного покарання у виді штрафу без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що не суперечить санкції ч. 1 ст. 286 КК, в редакції Закону, що діяла на момент скоєння кримінального правопорушення.

Як убачається з наданих Суду копій судових рішень, апеляційний суд, переглядаючи вирок Дарницького районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року в частині невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, за апеляційною скаргою прокурора, доводи якої є аналогічними касаційній скарзі, керувався приписами статей 404, 405 КПК та дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів сторони обвинувачення щодо безпідставного незастосування щодо ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

З огляду на те, що засуджений займає посаду, пов'язану з керуванням транспортним засобом, та є основним джерелом доходу і засобом для існування засудженого, апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про можливість не застосування до ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Вирішуючи питання щодо необхідного для виправлення засудженого покарання, яке є достатнім для досягнення мети попередження нових злочинів, апеляційний суд, з урахуванням вимог статей 50, 65 КК, обґрунтував свій висновок про те, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання в повній мірі відповідає вказаним вище вимогам закону.

Підстав вважати обраний засудженому захід примусу явно несправедливим через м'якість не вбачається, а твердження прокурора в касаційній скарзі про протилежне

є непереконливими. Застосування від імені держави до особи, визнаної винуватою, заходу примусу належить до дискреційних повноважень суду, які було належним чином реалізовано під час перегляду вироку суду щодо ОСОБА_1 в порядку апеляційного провадження з огляду на зміст апеляційної скарги та встановлені судом обставини.

Покарання, призначене засудженому ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК, колегія суддів вважає таким, що відповідає меті покарання та загальним засадам його призначення. Покарання визначене судом в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК в редакції, що діяла на момент вчинення кримінального правопорушення, та, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого конкретного злочину, даних про особу засудженого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, на утриманні має малолітнього сина, працює, а також наявність обставини, що пом'якшує покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують, суд касаційної інстанції погоджується з рішенням апеляційного суду про правильність призначення ОСОБА_1 покарання без позбавлення останнього права керувати транспортними засобами.

Посилання в касаційні скарзі на ст. 55 КК є безпідставним, оскільки за її змістом не йдеться про порушення норм Загальної частини Кримінального кодексу України, передбачених цією статтею, а судові рішення не дають підстав стверджувати про недотримання судами попередніх інстанцій вимог закону України про кримінальну відповідальність в цій частині.

Ухвала апеляційного суду відповідає положенням статей 370, 419 КПК.

У касаційній скарзі прокурора не міститься прийнятних і достатніх доводів про те, що апеляційним судом допущено таких істотних порушень норм кримінального процесуального права чи закону України про кримінальну відповідальність, які тягнуть за собою обов'язкове скасування оскарженого рішення з підстав, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК.

З огляду на викладене й на те, що зі скарги та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження слід відмовити згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року щодо ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. М. Анісімов О. Л. Булейко М. В. Мазур