Історія справи

Ухвала ККС ВП від 13.09.2020 року у справі №202/6785/19

Ухвала

Іменем України

05 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 202/6785/19

провадження № 51-4251 ск 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Луганського Ю. М.,

суддів: Анісімова Г. М., Ковтуновича М. І.,

розглянувши касаційну скаргу захисників Татарка О. О. та Рижика Р. О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Індустріального районного суду м.

Дніпропетровська від 11 березня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2020 року щодо останнього,

встановив:

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо речових доказів та стягнення процесуальних витрат.

Цим же вироком ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

За вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано винуватими у тому, що 11 липня 2019 року, приблизно о 14 годині, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходилися на території пляжу, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул.

Журналістів, 3А, де ОСОБА_2 зайшов до кафе.

У цей час у ОСОБА_2 раптово виник злочинний умисел на вчинення хуліганських дій.

Діючи з мотивів явної неповаги до установлених норм поведінки, грубо порушуючи громадський порядок в громадському місці, в частині забезпечення спокійних умов відпочинку людей, почав разом із ОСОБА_1 голосно висловлюватися відносно працівниці кафе ОСОБА_3 нецензурною лайкою, що завадило спокійному відпочинку інших людей та роботі кафе, на що з боку чоловіка похилого віку, особу якого не встановлено, було зроблено зауваження останнім.

Однак, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на вчинення хуліганських дій, діючи умисно, групою осіб, з хуліганських мотивів, нехтуючи елементарними правилами моральності та добропристойності, ігноруючи існуючі в суспільстві елементарні правила поведінки, з особливою зухвалістю, яка виразилася у прагненні самоутвердитися за рахунок інших осіб, підійшли до раніше незнайомого чоловіка похилого віку, особу якого не встановлено, стали голосно виловлюватися нецензурною лайкою та почергово штовхати останнього.

В цей момент, ОСОБА_4, який відпочивав разом з ОСОБА_5, бажаючи виконати свій громадський обов'язок з охорони громадського порядку та припинити хуліганські дії обвинувачених встав зі столу кафе та зробив зауваження останнім. Однак, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, проявляючи активну протидію громадянину, який намагався припинити їх хуліганські дії, продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, діючи з прямим умислом, маючи бажання завдати особі побоїв, чи іншого насильства, що спричинить тілесні ушкодження, підійшли до ОСОБА_4 та почали його штовхати, від чого останній впав на пісок.

Бажаючи виконати свій громадський обов'язок з охорони громадського порядку та припинити хуліганські дії обвинувачених, ОСОБА_5 зробила їм зауваження, але ОСОБА_2 та ОСОБА_1, проявляючи активну протидію громадянці, яка намагалась припинити їх хуліганські дії, продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, діючи умисно, групою осіб, голосно висловлюючись нецензурною лайкою, підійшли до потерпілої ОСОБА_5, де ОСОБА_2 взяв стілець, який знаходився поруч та вдарив ним останню по нозі. В результаті потерпіла впала на землю та бажаючи захистити себе від наступного можливого удару по голові, виставила перед собою праву руку, і в цей момент ОСОБА_2 наніс їй ще один удар стільцем по правій руці, чим спричинив середньої тяжкості тілесні ушкодження.

В цей момент, ОСОБА_4, піднявся з землі та усвідомлюючи небезпеку для свого життя, почав тікати з території пляжу, в свою чергу ОСОБА_2 та ОСОБА_1, продовжуючи реалізовувати свій спільний злочинний намір, наздогнали його, та почергово нанесли руками в область тулубу ззаду та спереду, не менше 5 ударів кожний, від чого останній впав на землю обличчям вниз, прикривши обома руками обличчя, стиснувши руки у замок на потилиці. Після цього, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не зупинившись на досягнутому, продовжуючи свої хуліганські дії, не реагуючи на зауваження сторонніх осіб, грубо порушуючи громадський порядок, умисно, проявляючи особливу зухвалість, почергово нанесли ногами не менше 10 ударів потерпілому в область тулубу та один удар ОСОБА_2 наніс ногою по обличчю потерпілого.

Далі, нанесли по голові потерпілого не менше 5 ударів скляними пляшками, що підняли з землі поруч, розбиваючи їх при цьому, тим самим пристосовуючі вказані предмети (пляшки) для подальшого завдання тілесних ушкоджень потерпілому, та за допомогою їх розбитих частин завдали тілесних ушкоджень в області передпліччя лівої руки, в результаті чого нанесли потерпілому ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2020 рокуапеляційні скарги захисників ОСОБА_1 - адвокатів Татарка О. О. та Рижика Р. О., та захисника ОСОБА_2 - адвоката Раєвського В. В. залишено без задоволення, а вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2020 року - без змін.

У касаційній скарзі захисники Татарко О. О. та Рижик Р. О., посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просять вирок та ухвалу в частині призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_1 змінити, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, із застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання за умови, що він протягом 3 років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України. В обґрунтування вказують, що при призначенні покарання судом першої інстанції безпідставно не визнано щире каяття, як обставину, що пом'якшує покарання; не в повній мірі враховано дані, що характеризують особу засудженого, а саме: до затримання навчався у Дніпропетровському державному коледжі будівельно-монтажних технологій та архітектури; відібраний як кандидат на військову службу за контрактом в ЗСУ; має на утриманні вітчима з вадами зору, який проходить процес отримання статусу інваліда, двох малолітніх братів та матір. Вважають, що за наведених обставин, виправлення ОСОБА_1 можливе без відбування покарання, із застосуванням приписів ст. 75 КК України. Окрім цього посилаються, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, вирок суду не змінив, тим самим не усунув порушень допущених судом першої інстанції.

Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.

За приписами ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 та правову кваліфікацію його дій за ч. 4 ст. 296 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

За приписами ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Загальні засади призначення покарання, визначені в ст. 65 КК України наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

За приписами ст. 370 КПК України ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як убачається з вироку, при призначенні покарання в межах санкції ч. 4 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин, особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, має постійне місце проживання та реєстрації, за яким характеризується позитивно, суспільно-корисною працею не займається, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, не має на утриманні непрацездатних осіб та неповнолітніх дітей, його стан здоров'я, обставину, яка пом'якшують покарання - добровільне відшкодування завданої шкоди, а також вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, як обставину, що обтяжує покарання.

Вирішуючи питання щодо наявності щирого каяття, як обставини, яка пом'якшує покарання, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість її урахування, оскільки встановив, що визнання вини ОСОБА_1 було вимушеним під тиском вагомих доказів винуватості, а його поведінка в ході судового розгляду, не свідчить про щирий жаль з приводу вчинених ним дій та їх осуд.

Підстав для застосування ст.ст. 69, 75 КК України судом не встановлено.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально, оскільки саме таке покарання буде достатнім для його перевиховання та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Залишаючи вирок без змін, апеляційний суд погодився із висновками суду щодо призначеного покарання, при цьому зазначив, що згідно журналу та технічного запису судового засідання, судом першої інстанції були належним чином досліджені характеризуючі дані про особу обвинуваченого, його сімейний стан, соціальний статус та стан здоров'я, тобто суду були в повній мірі відомі всі дані про особу обвинуваченого, про які йдеться в апеляційній скарзі.

Окрім цього, колегія суддів вказала, що незважаючи на позитивні характеризуючі дані та відсутність у обвинуваченого судимостей, суд враховує конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме: що ОСОБА_1 досить тривалий час не реагуючи на зауваження та прохання припинити ганебні дії, не зупинявся, та діючи спільно з ОСОБА_2, зухвало, грубо порушили громадський порядок, наносили удари потерпілим як кулаками, так і ногами відповідно по різним частинам тіла, а також пляшками по голові, а ОСОБА_4, ще й "розочками" від пляшок по передпліччю лівої руки.

На переконання Верховного Суду, суд апеляційної інстанції залишаючи без змін вирок суду, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК України та відповідність призначеного ОСОБА_1 покарання вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, належним чином перевірив доводи апеляційної скарги захисників Татарка О. О. та Рижика Р. О., які є аналогічними доводам касаційної скарги та дав на них змістовні відповіді.

Підстав вважати, що призначене ОСОБА_1 покарання є явно несправедливим через суворість Верховний Суд не вбачає, оскільки у даній конкретній справі досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.

Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для зміни оскаржуваних судових рішень у касаційній скарзі не наведено, та Судом не встановлено.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисників Татарка О. О. та Рижика Р. О. та вважає, що у відкритті провадження, на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисників Татарка О. О. та Рижика Р. О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від

11 березня 2020 рокута ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2020 року щодо останнього.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Ю. М. Луганський Г. М. Анісімов М. І. Ковтунович