УХВАЛА

21 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 912/909/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець

за участю секретаря судового засідання - В. В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.10.2020

у складі колегії суддів: М. О. Дармін - головуючий, О. Г. Іванов, С. Г. Антонік

та на рішення господарського суду Кіровоградської області від 07.07.2020

суддя: В. В. Тимошевська

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до комунального підприємства "Теплоенергетик"

про стягнення 10 273 874,19 грн

за участю представників учасників:

позивача: П. В. Литвин

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", позивач) звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення з комунального підприємства "Теплоенергетик" (далі - КП "Теплоенергетик", відповідач) заборгованості в сумі 10 273 874,19 грн, з яких: 7 771 446,57 грн основного боргу, 1 381 588,00 грн пені, 376 638,58 грн 3% річних, 744 201,04 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу № 2013/1718-ЕЕ від 26.09.2017 в частині своєчасної оплати за переданий газ.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 07.07.2020 у справі №912/909/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.10.2020, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Теплоенергетик" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 7 771 446,57 грн основного боргу, 967 111,60 грн пені, 376 638,58 грн - 3% річних, 744 201,04 грн інфляційних втрат та 154 108,11 грн судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Рішення суду мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу в частині своєчасної оплати за переданий газ.

Місцевий господарський суд вказав на те, що матеріалами справи підтверджується і відповідачем не заперечується заборгованість КП "Теплоенергетик" перед позивачем з оплати вартості поставленого газу за договором № 2013/1718-ЕЕ від 26.09.2017, що становить 7 771 446,57 грн.

Суд першої інстанції, враховуючи інтереси сторін та ступень виконання зобов'язання, а саме часткову оплату суми основного боргу, відсутність у матеріалах справи доказів спричинення конкретних збитків позивачу та компенсацію втрат від інфляції і стягнення річних, зменшив пеню на 30% та стягнув з відповідача 967 111,60 грн пені.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 07.07.2020, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.10.2020 у справі №912/909/20 в частині відмови у стягненні пені в розмірі 414 476,40 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

З тексту касаційної скарги вбачається, що скарга обґрунтовується положеннями п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач вказує на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених в постановах Верховного Суду у справах № 908/1453/14, № 922/1010/16, у постанові Вищого господарського суду України у справі № 902/1568/14.

Відзиву чи заперечень на касаційну скаргу не надходило.

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Позивач у касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні пені в розмірі 414 476,40
грн.

Верховний Суд переглядає судові рішення в частині зменшення судами попередніх інстанцій розміру пені.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містяться переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Верховний Суд констатує, що реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.

З огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд при вирішенні питання про зменшення суми неустойки, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

З тексту касаційної скарги вбачається, що скарга обґрунтовується положеннями п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Позивач вказує на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених в постановах Верховного Суду у справах № 908/1453/14, № 922/1010/16, у постанові Вищого господарського суду України у справі № 902/1568/14.

Дослідивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №912/909/20 з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1,4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт
6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г).

Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, з урахуванням наведених вище положень законодавства, часткову оплату суми основного боргу, відсутність у матеріалах справи доказів спричинення конкретних збитків позивачу та компенсацію втрат від інфляції і стягнення річних дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 30%.

Місцевий господарський суд взяв до уваги, що КП "Теплоенергетик" є збитковим підприємством, що підтверджується наданими відповідачем звітами про фінансові результати діяльності, та діяльність відповідача, у тому числі по розрахунку за спожитий газ, і його фінансовий стан залежить від виконання зобов'язань з боку споживачів послуг, серед яких наявні, пільгові категорії. Крім того, судом також враховано, що від можливості роботи та функціонування КП "Теплоенергетик" залежить безперебійне постачання тепла мешканцям міста Кропивницького.

Суд, урахувавши доводи ПАТ "НАК "Нафтогаз України", щодо стратегічного значення позивача для країни та необхідності забезпечення закупівлі природного газу для його подальшого постачання зауважив, що пеня є лише санкціями за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може.

Також суд першої інстанції вказав на те, що стягнення позивачем інфляційних та 3 відсотків річних в певній мірі компенсує знецінення несплачених коштів відповідачем, тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані. Позивачем не надано доказів, які підтверджують наявність збитків у зв'язку з несвоєчасним виконанням прийнятих на себе зобов'язань відповідачем.

Водночас у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, на яку посилається позивач в касаційній скарзі, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови відповідачеві у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені до 90%, нарахованої у зв'язку з простроченням оплати за спожиту фактичну електричну енергію. Суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи щодо майнового стану позивача та відповідача.

Отже, наведена відповідачем у касаційній скарзі постанова Верховного Суду від
04.05.2018 у справі № 908/1453/14 хоча і була прийнята за матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце у справі №912/909/20, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), тобто зазначена справа № 908/1453/14 і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

Доводи відповідача щодо неврахування судом позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у справі № 908/1453/14 відхиляються Верховним Судом, оскільки висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зменшення розміру пені у справі № 912/909/20 не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у справі № 908/1453/14, так як зменшення розміру пені є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Крім того, з висновків у справі № 908/1453/14 стосовно відсутності підстав для зменшення розміру пені не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин у зазначеній справі і застосувати у цій справі. Верховний Суд не надавав у наведеній вище справі висновків, які б певним чином додаткового обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним.

У постанові від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, на яку посилається позивач в касаційній скарзі, Верховний Суд акцентував увагу на тому, що споживач за договором постачання природного газу не обмежується при здійсненні розрахунків з постачальником лише застосуванням рахунків зі спеціальним режимом використання та не обмежений у способах виконання своїх зобов'язань за договором, та погодився з позицією суду апеляційної інстанції про те, що позивач має право на стягнення пені, нарахованої на заборгованість відповідача, що виникла поза межами спільних протокольних рішень, та в межах 6-місячного строку нарахування пені, передбаченого ст. 232 ГК України. Питання про зменшення пені у зазначеній справі суди не розглядали.

Верховним Судом відхиляються посилання позивача на правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі №902/1568/14, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

З огляду на зазначене, доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій при розгляді справи № 912/909/20 відповідних висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах № 908/1453/14, № 922/1010/16 є безпідставними, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у таких постановах Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у даній справі № 912/909/20.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, Верховний Суд відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.10.2020 та на рішення господарського суду Кіровоградської області від 07.07.2020 у справі № 912/909/20.

Керуючись ст.ст. 234, 235, п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.10.2020 та на рішення господарського суду Кіровоградської області від 07.07.2020 у справі №912/909/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Суддя О. М. Баранець

Суддя В. І. Студенець