Історія справи

Ухвала КГС ВП від 26.05.2020 року у справі №922/3462/19

УХВАЛА

16 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/3462/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

позивача - Костюк О. В.,

відповідача - не з'явилися,

розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Харківської області

на рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради

до Приватного Акціонерного товариства "Харківський велосипедний завод"

про стягнення 4 181 299,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави, в особі Харківської міської ради звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з Приватного АТ "Харківський велосипедний завод" (далі - ПАТ "ХВЗ") на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у формі орендної плати в сумі 4 181 299,92 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що земельна ділянка, розташована за адресою: м.

Харків, просп. Московський, 118, яка перебуває у власності територіальної громади м. Харкова, використовувалась відповідачем в період з 01.11.2016 по
30.04.2019 за відсутності належним чином оформлених і зареєстрованих речових прав на землю, без внесення орендної плати за цю землю. В якості правових підстав, зокрема посилається на положення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 125 126 206 Земельного кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.12.2019 у справі №922/3462/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, аргументовано тим, що в матеріалах справи відсутня технічна документація про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, відомості з якої є необхідними при визначенні суми грошових коштів, які на думку прокурора, відповідач мав сплатити протягом 01.11.2016-30.04.2019 за користування земельною ділянкою. За відсутності витягів з нормативно грошової оцінки землі, суд фактично позбавлений можливості перевірити наданий міськрадою розрахунок коштів, які підлягають сплаті ПрАТ "ХВЗ". Таким чином, з наданого прокурором розрахунку неможливо встановити, чи правильним є застосовані функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, фактично несплаченої відповідачем та заявленої до стягнення. Крім того, спірна земельна ділянка сформована як об'єкт цивільних прав, тобто зареєстрована в державному земельному кадастрі, лише з
20.04.2018, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

При цьому суди посилались на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах у справі № 922/3443/18 від 29.08.2019, у справі № 922/1276/18 від
08.08.2019, у справі № 922/2927/18 від 12.08.2019, у справі № 922/393/18 від
11.09.2019, від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Харківської області від
27.12.2019 і постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі №922/3462/19, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній з 08.02.2020.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) і заначив, що судами неправильно застосовані норми матеріального права, а саме статті 1212 1213 1214 Цивільного кодексу України, та у порушення статті 236 ГПК України, не застосовані висновки у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 642/4792/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 922/207/15.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Харківський велосипедний завод" вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі № 922/3462/19.

Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 922/3462/19 з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від
24.04.2019 у справі № 642/4792/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 922/207/15, з огляду на таке.

Зокрема, правовідносини у справі № 922/3462/19 не є подібними із правовідносинами, що склалися у справі № 642/4792/17, оскільки у цій справі не було предметом розгляду питання, чи сформована спірна земельна ділянка як об'єкт цивільного права. Водночас у справі № 922/3462/19 підставою для відмови у задоволенні позовних вимог було, у тому числі, те, що спірна земельна ділянка сформована як об'єкт цивільних прав лише з 20.04.2018, хоча позивач просив стягнути суму безпідставно збережених коштів за період з 01.11.2016 по
30.04.2019.

Крім того, посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від
20.11.2018 у справі № 922/3412/17, колегія суддів також відхиляє, оскільки зазначеною постановою справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В постанові вказано, зокрема, на те, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишився доказ, наданий Харківською міською радою, що встановлює фактичний розмір земельної ділянки, яку використовує відповідач.

Отже, остаточне рішення у вказаній справі не приймалося, а постанова не містить висновків щодо застосування норми матеріального права, який міг би розглядатися в контексті даної справи як такий, що не був врахований судами попередніх інстанцій під час її розгляду. Направлення справи на новий розгляд стало наслідком недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а за результатами такого розгляду встановлені фактичні обставини і матеріально-правове регулювання яке підлягає до застосуванню до правовідносин може істотно змінитися.

Таким чином, після відкриття касаційного провадження у справі № 922/3462/19 суд касаційної інстанції встановив, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 642/4792/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, на які послався скаржник, обґрунтовуючи вимоги, заявлені у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у справі № 922/3462/19, оскільки підстави позовів у зазначеній справі та наведених вище справах і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними.

У свою чергу, постанова Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 922/207/15, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020), не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених згідно з частиною 2 статті 287 ГПК України, позивач не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів відповідно до частиною 2 статті 287 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Харківської області від 27.12.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі №922/3462/19.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234 235 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі 922/3462/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Є. В. Краснов

Г. М. Мачульський