УХВАЛА

13 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 923/971/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Васильєвої М. В. (адвокат),

відповідача-1 - Мазура Г. І. (в порядку самопредставництва),

відповідача-2 - не з'явилися,

відповідача-3 - не з'явилися,

третьої особи - не з'явилися,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Амалтея" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 (головуючий - Головей В. М., судді Разюк Г. П., Савицький Я. Ф. ) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амалтея"

до: 1) Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби,

2) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк",

3) Державного підприємства "СЕТАМ",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "ФІНГРУП ФАКТОР",

про визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів та актів державного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Амалтея" (далі - ТОВ "Амалтея", Товариство, Іпотекодавець) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 19.12.2019 і заяви про зміну підстав позову від 19.12.2019) до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби (далі - Мінюст в особі відділу, Мінюст), Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк", Банк, Іпотекодержатель), Державного підприємства "СЕТАМ" (далі - ДП "СЕТАМ", Підприємство) про: 1) визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів з продажу майна, що належить на праві власності ТОВ "Амалтея" від
19.08.2019 (протоколи проведення електронних торгів № 426264 та № 426265), які визнані такими що не відбулися (далі - електронні торги від 19.08.2019, спірні торги); 2) визнання незаконними та скасування актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 19.09.2019 № 51422596, від 19.09.2019 № 51422596/1, від 05.11.2019 № 51422596, від 12.11.2019 № 51422596, від 12.11.2019 № 51422596/1 (далі - акти державного виконавця від 19.09.2019, від 05.11.2019, від 12.11.2019, оспорювані акти); 3) визнання незаконними та скасування інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, з посиланням на положення статей 21, 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), статей 57, 61 Закону України "Про виконавче провадження", статей 41,47,48,49 Закону України "Про іпотеку", норми Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Мінюсту України від 29.09.2016 № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5).

Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) 15.02.2016 та 07.06.2016 державним виконавцем відкрито виконавчі провадження № ~organization0~ і № 51340813 на виконання рішень Господарського суду Херсонської області від 21.10.2014 та 14.05.2015 у справах № 923/1312/14 і № 923/1311/14, а 13.06.2016 вказані виконавчі провадження об'єднано у зведене виконавче провадження № 51422596; 2) акти державного виконавця від 19.09.2019 є незаконними як такі, що суперечать вимогам частин 6, 9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки стосовно належного ТОВ "Амалтея" нерухомого майна, що є предметом іпотеки, треті електронні торги не проводилися і ПАТ "Дельта Банк" передчасно повідомило державного виконавця про залишення за собою іпотечного майна за результатами перших торгів; 3) ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.09.2016 у кримінальній справі № 757/43241/16-к було накладено арешт на нерухоме майно ТОВ "Амалтея", яке знаходиться у заставі у Банку, шляхом заборони відчуження та розпорядження ним, отже, станом на момент проведення спірних торгів нерухоме майно Товариства (далі - спірне майно) знаходилося під арештом, тому відчуження такого майна на користь Іпотекодержателя суперечить положенням статті 1291 Конституції України і статей 21, 170 КПК України; 4) призначення торгів (аукціону) на 19.08.2019 було незаконним, позаяк у складі майна, щодо якого станом на 08.05.2019 проводилася оцінка Закритим акціонерним товариством "Консалтингюрсервіс" (далі - ЗАТ "Консалтингюрсервіс"), та у складі майна, стосовно якого призначено торги (аукціон) на 19.08.2019 наявні розбіжності; 5) державний виконавець не надіслав Товариству копії актів про реалізацію предмета іпотеки від 19.09.2019 № 51422596 і № 51422596/1 та копію постанови від
23.09.2019 ВП № 50158022 про зняття арешту з майна.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 01.09.2020 (суддя Гридасов Ю. В. ) позов задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано результати електронних торгів від 19.08.2019 (протоколи проведення електронних торгів № 426264 та № 426265), призначених ДП "СЕТАМ", які визнані такими, що не відбулися, з продажу наступного майна, що належить на праві власності ТОВ "Амалтея": 1) Іпотека. Виробничий корпус літ. А, загальною площею 2998 м2, виробничий корпус з прибудовами (літ. К1, К2, К), загальною площею 1397,4 м2, склад літ. Щ, загальною площею 925 м2: виробничий корпус літ. "А", загальною площею 2998 м2; склад літ. "Щ ", загальною площею 925 м2; прохідна літ. "Б", загальною площею 157,8 м2; прохідна літ. "В", площею забудови 17,7 м2; навіс літ. "Д ", площею забудови 36 м2; навіс з огорожою КТП-400 літ. "Л", площею забудови 32,5 м2; сарай-склад літ. "Е", площею забудови 13,2 м2; сарай-склад літ. "Ж ", площею забудови 47,8 м2; сарай-склад літ. "З", площею забудови 72 м2; котельня літ. "О", площею 133,52 м2; огорожа № 1,2; ворота № 3; мостіння № І; димова труба № 4; навіси "П ", "Р ", "С ", "Т ", "У", що знаходяться за адресою: м.

Херсон, вул. Полтавська, 99, майно належить боржнику на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.08.2005 р. ; 2) Іпотека.

Адміністративно-господарчий корпус та інші будівлі і споруди, загальною площею 2538 м2, а саме: адміністративно-господарчий корпус з прибудовою, літ. А, загальною площею 1286,6 м2; склад, літ. Ж, загальною площею 69,1 м2; склад, літ.

З, загальною площею 21,3 м2; туалет, літ. М; будинок охорони, літ. Р; склад, літ. Т, загальною площею 18,9 м2; склад, літ. X, загальною площею 129 м2; склад з прибудовою, літ. Ц, загальною площею 72,5 м2; склад з прибудовою, літ. Ч, загальною площею 56,3 м2; підвал, літ. Щ; склад, літ. Є, загальною площею 16 м2; господарчий комплекс, літ. Ю, Ю1, Ю2, загальною площею 626,4 м2; гараж, літ. Е, загальною площею 65 м2; склад, літ. Д, загальною площею 176,9 м2; огорожа № 1,2,3; мостіння № І, що знаходяться за адресою: м. Херсон, пров. Учбовий, 28/50, майно належить боржнику на підставі свідоцтва про право власності від 22.05.2005 р. Визнано незаконними та скасовано акти державного виконавця від 19.09.2019, від 05.11.2019, від 12.11.2019. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення аргументоване посиланням на положення статей 1, 51, 61, 74 Закону України "Про виконавче провадження", статей 3, 33, 41, 47, 48, 49 Закону України "Про іпотеку", пунктів 1, 2, 3, 4 Розділу ІІ, пунктів 3,11 Розділу ІІІ, пунктів 1,2 Розділу VIII, пунктів 4,7,8 Розділу Х Порядку № 2831/5 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України), з урахуванням яких суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) 19.08.2019 під час реалізації спірного майна на електронних торгах відповідачі неправомірно застосували норму статті 49 Закону України "Про іпотеку" та реалізували спірне майно як іпотечне всупереч вимогам статей 3, 33, 41, 47, 48, 49 Закону України "Про іпотеку", пунктів 1, 2, 3, 4 Розділу ІІ, пунктів 3,11 Розділу ІІІ, пунктів 1,2 Розділу VIII, пунктів 4,7,8 Розділу Х Порядку № 2831/5 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України), з урахуванням яких суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) 19.08.2019 під час реалізації спірного майна на електронних торгах відповідачі неправомірно застосували норму статті 49 Закону України "Про іпотеку", оскільки рішення суду та/або виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на іпотечне майно на виконанні у державного виконавця на час проведення торгів не перебували (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 908/2609/17); 2) реалізація спірного майна мала відбуватися на електронних торгах, призначених на 19.08.2019, у межах виконавчих проваджень з примусового виконання наказів про стягнення заборгованості, які стосуються примусового стягнення грошових коштів і не стосуються звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки; 3) дії Банку та державного виконавця суперечать частинам 6 і 9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки треті електронні торги не проводилися; 4) оскільки позовні вимоги про визнання незаконними та скасування оспорюваних актів мають похідний характер від вимог про визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів від
19.08.2019, вони також підлягають задоволенню, крім частини позовних вимог про визнання незаконними та скасування "інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки", оскільки зазначена частина позовних вимог не обґрунтована належними та допустимими доказами існування "інших" актів державного виконавця.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 рішення Господарського суду Херсонської області від 01.09.2019 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова мотивована положеннями статей 203, 215, 334, 650, 655, 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 170 КПК України, статей 1, 6, 18, 48, 51, 74 Закону України "Про виконавче провадження", статей 5, 47, 49, 51 Закону України "Про іпотеку", пункту 11 Розділу ІІІ, пункту 2 Розділу VII Порядку № 2831/5 ГПК України, застосовуючи які апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог повністю, оскільки: 1) посилання Товариства на порушення чинного законодавства у частині звернення ПАТ "Дельта Банк" до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мінюсту (далі - Відділ ПВР Департаменту ДВС Мінюсту) із заявою про залишення за собою нереалізованого іпотечного майна після проведення перших електронних торгів, а не після третіх електронних торгів, є наслідком помилкового тлумачення позивачем чинних правових норм; 2) вжиті Відділом ПВР Департаменту ДВС Мінюсту заходи з примусового виконання рішення суду, зокрема примусова реалізація нерухомого майна через ДП "СЕТАМ" жодним чином не призвела до відчуження нерухомого майна позивача, позаяк хоча Відділом ПВР Департаменту ДВС Мінюсту видано акти № 51422596 і № 51422596/1 про реалізацію предмета іпотеки, проте право власності на іпотечне майно досі належить Іпотекодавцю, у зв'язку з чим твердження Товариства про відчуження майна на користь Банку не відповідає дійсності та не підтверджується жодним доказом; 3) у зв'язку з тим, що Банком виявлено порушення при оформленні актів державного виконавця від
19.09.2019 та від 05.11.2019, а саме не зазначено відомостей з реквізитами правовстановлюючих документів, якими підтверджується право власності боржника (ТОВ "Амалтея ") на зазначене майно, ПАТ "Дельта Банк" подало до Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту заяву від 12.11.2019 № 02.2.3-1286 про внесення виправлень у зазначені акти про реалізацію предмета іпотеки, внаслідок чого
12.11.2019 державним виконавцем усунуто недоліки та складено виправлені акти від
12.11.2019 № 51422596/1 та № 51422596, які повністю відповідають вимогам закону щодо змісту, оформлення та порядку видачі, а будь-яких інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки матеріали справи не містять; 4) дії державного виконавця є підготовчими діями щодо передачі майна на реалізацію та мають самостійний спосіб і строки оскарження, відтак не можуть бути підставою для визнання недійсними прилюдних торгів, натомість матеріали справи не містять як доказів оскарження позивачем до суду дій державного виконавця з передачі предмета іпотеки на реалізацію, так і судового рішення, яким дії державного виконавця визнано неправомірними; 5) звернення позивача до суду з вимогою про визнання електронних торгів недійсними та скасування актів державного виконавця державного виконавця від 19.09.2019, від 05.11.2019, від 12.11.2019 спрямоване не на поновлення своїх порушених прав, а на перешкоджання виконанню судових рішень, на підставі яких було відкрито виконавчі провадження, в рамках яких проводилися спірні електронні торги. При цьому спірні торги з реалізації арештованого майна (лот № 365249 і лот № 364240) проведено без порушення положень Порядку № 2831/5, а Відділом ПВР Департаменту ДВС Мінюсту за результатом електронних торгів правомірно видано акти про реалізацію предметів іпотеки від 12.11.2019 № 51422596 і № 51422596/1.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Амалтея" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати і залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме статей 8, 48, 57, 61, 74 Закону України "Про виконавче провадження", статей 33, 41, 43, 47, 49, 51 Закону України "Про іпотеку", статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", пунктів 1-3 Розділу ІІ, абзацу 15 пункту 2 Розділу VII, пунктів 4,6 розділу X Порядку № 2831/5, статті 287 ГПК України, наголошуючи, що: 1) під час ухвалення оскаржуваної постанови апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин норми статей 33, 41 Закону України "Про іпотеку", статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", помилково застосував до спірних правовідносин норми статей 47, 49 Закону України "Про іпотеку", тобто застосував норми права у подібних правовідносинах без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 26.11.2014 у справі № 6-I74цсI4 і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № ~lawsuitLinks5~; 2) суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин норми статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", пунктів 50,51,53 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", тобто застосував норми права у подібних правовідносинах без урахування правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 14/197; 3) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм статей 33, 43, 47 Закону України "Про іпотеку", статей 8,48,57,74 Закону України "Про виконавче провадження", пунктів 1-3 розділу II, абзацу 15 пункту 2 розділу VII, пунктів 4,6 розділу X Порядку № 2831/5, пунктів 5,7 розділу ІІ, пунктів 8-31 розділу III, пунктів 2-5 розділу ІV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Мінюсту України від 05.08.2016 № 2432/5 (далі - Положення № 2432/5).

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Амалтея" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 923/971/19 і призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 16.03.2021 о 15:15.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.03.2021 відкладено розгляд касаційної скарги ТОВ "Амалтея" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 923/971/19 на 13.04.2021 о 14:45.

15.03.2019 до Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ "Амалтея" про передачу справи № 923/971/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке (клопотання) обґрунтовується наявністю декількох виключних правових проблем, пов'язаних із: 1) правильним (однаковим) застосуванням положень частини 1 статті 16, частин 1, 2, 3 та 6 статті 203, частини 1 статті 215, статей 638, 640, 650, 655, 656 ЦК України, частини 1 статті 49 Закону України "Про іпотеку" при вирішенні спорів у тих правових ситуаціях, коли електронні торги з продажу іпотечного майна не відбулися, договір купівлі-продажу не укладався, а стягувач залишає за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна; 2) правильним (однаковим) застосуванням положень статей 33,41,47,49 Закону України "Про іпотеку" при вирішенні спорів у тих правових ситуаціях, коли з метою примусового виконання рішення суду про стягнення грошової заборгованості за кредитним договором відкрито виконавче провадження, у межах якого з прилюдних торгів відбувається реалізація предмета іпотеки, хоча на виконанні у державного виконавця відсутнє рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки; 3) правильним (однаковим) застосуванням положення частини 1 статті 49 Закону України "Про іпотеку" у частині дотримання 10-денного строку, встановленого для залишення іпотекодержателем предмета іпотеки за собою при оформленні результатів торгів, що не відбулися.

Наведене, на думку заявника, зумовлює необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики у відносинах реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів у ході виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості на користь іпотекодержателя.

Проте колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення зазначеного клопотання з огляду на таке.

Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

За змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто йдеться про правову проблему не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, наявних або таких, що можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; наявні обставини, які свідчать про відсутність усталеної судової практики з відповідних питань, поставлені правові питання не визначено на нормативному рівні, немає процесуальних механізмів вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Водночас заявником не викладено правову проблему щодо застосування наведених вище положень ЦК України і Закону України "Про іпотеку", яку, на думку скаржника, містить ця справа, не обґрунтовано, що саме становить складність застосування відповідних положень цивільного законодавства у зазначеній правовій ситуації, не наведено аргументів на підтвердження невизначеності поставлених ним правових питань на нормативному рівні, неможливості подолання проблеми за допомогою наявних процесуальних механізмів.

При цьому колегія суддів враховує, що у постановах від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 і від 07.07.2020 у справі № 438/610/14-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу.

На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги.

Підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу та дії, спрямовані на передання такого майна у володіння покупця, що підтверджують відповідний протокол, акт про проведені прилюдні торги та державна реєстрація права власності за покупцем, а не свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, яке оспорює позивач.

Натомість у постановах Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі № 463/1204/15-ц, від 16.11.2016 у справі № 635/7415/14-ц та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 463/5924/14-ц міститься правовий висновок про те, що правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

Тому відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України. Передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України. Тобто такий спосіб захисту як визнання недійсними торгів (визнання недійсним договору купівлі-продажу) може бути застосований тільки щодо торгів, які відбулися (якщо укладено договір купівлі-продажу).

У свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/10127/14-ц висловлено правову позицію про те, що норми Закону України "Про виконавче провадження" допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Таким чином, зазначені вище правові висновки свідчать про чітке розмежування таких способів захисту прав боржника як визнання недійсними (скасування) прилюдних торгів як правочину купівлі-продажу, вчиненого з переможцем торгів (у разі, коли торги відбулися), та визнання недійсними або скасування протоколу проведення електронних торгів та акта державного виконавця про передачу предмета іпотеки стягувачу (у разі, коли торги визнані такими що не відбулися), а також повністю спростовують доводи заявника про існування виключної правової проблеми у вирішенні питання про те, чи допускають норми Законів України "Про іпотеку" та "Про виконавче провадження" звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без наявності відповідного рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Отже, Товариство належним чином не довело та не обґрунтувало того, що справа № 923/971/19 дійсно містить виключну правову проблему, а її передача на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідною для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики у спорах, що виникають з подібних правовідносин.

Разом з тим під час розгляду справи № 923/971/19 у суді касаційної інстанції колегія суддів, ознайомившись з матеріалами справи, касаційної скарги, відзивів на неї, за власною ініціативою дійшла висновку про необхідність передачі справи № 923/971/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

Відповідно до частини 4 статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частини 4 статті 303 ГПК України, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частини 4 статті 303 ГПК України.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 49 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній з 04.02.2019) протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку залишення за собою предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому Закону України "Про виконавче провадження", а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про залишення за собою майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами перших прилюдних торгів, призначається проведення на тих самих умовах других прилюдних торгів, що мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів.

Початкова ціна продажу предмета іпотеки на других прилюдних торгах становить 80 відсотків початкової вартості предмета іпотеки на перших прилюдних торгах. У разі оголошення других прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержатель має право придбати предмет іпотеки за початковою ціною других прилюдних торгів. Якщо іпотекодержатель не скористався таким правом, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах становить 70 відсотків початкової вартості предмета іпотеки на перших прилюдних торгах.

Відповідно до пункту 1 частини 1, частин 5, 6, 9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у пункту 1 частини 1, частин 5, 6, 9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження") здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому пункту 1 частини 1, частин 5, 6, 9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження". У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому пункту 1 частини 1, частин 5, 6, 9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження". У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт.

Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

При цьому частиною 7 статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Таким чином, на відміну від диспозитивних положень статті 49 Закону України "Про іпотеку", яка дозволяє іпотекодержателю залишити за собою предмет іпотеки у разі визнання перших або других прилюдних торгів такими, що не відбулися, імперативні норми частин 6 і 9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" надає таке право стягувачу (іпотекодержателю) виключно у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах.

З матеріалів справи вбачається, що в основу рішення від 01.09.2020 судом першої інстанції покладено викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 908/2609/17 правовий висновок про те, що під час реалізації спірного майна на прилюдних торгах державний виконавець неправомірно застосував норму статті 49 Закону України "Про іпотеку" та реалізував спірне майно як іпотечне всупереч вимогам статті 49 Закону України "Про іпотеку", яка дозволяє іпотекодержателю залишити за собою предмет іпотеки у разі визнання перших або других прилюдних торгів такими, що не відбулися, імперативні норми частин 6 і 9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно на виконанні у державного виконавця на час проведення торгів не перебувало.

Колегія суддів зауважує, що вказаний висновок місцевого господарського суду узгоджується з викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2018 у справі № 34/285 правовим висновком про те, що ані норми Закону України "Про виконавче провадження", ані норми Закону України "Про іпотеку" не містять застереження про те, що приписи статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягають застосуванню у випадку, коли Законом України "Про іпотеку" передбачено інше. Таким чином, з огляду на те, що згідно з приписами статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України "Про іпотеку" передбачено інше. Таким чином, з огляду на те, що згідно з приписами статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", а виконавче провадження - це сукупність дій визначених у Законом України "Про іпотеку" передбачено інше. Таким чином, з огляду на те, що згідно з приписами статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України "Про іпотеку" передбачено інше. Таким чином, з огляду на те, що згідно з приписами статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Законом України "Про іпотеку" передбачено інше. Таким чином, з огляду на те, що згідно з приписами статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до Законом України "Про іпотеку" передбачено інше. Таким чином, з огляду на те, що згідно з приписами статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню, норми Закону України "Про іпотеку" при реалізації предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, підлягають застосуванню у сукупності з приписами Закону України "Про виконавче провадження" у межах процедури виконавчого провадження.

Зважаючи на пункт 2 Прикінцевих положень Закону України "Про іпотеку" при реалізації предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, підлягають застосуванню у сукупності з приписами Закону України "Про виконавче провадження" прийнято пізніше від Закону України "Про іпотеку", касаційна інстанція вважає, що у питанні регулювання спірних правовідносинах Закон України "Про виконавче провадження" і Закон України "Про іпотеку" співвідносяться як спеціальний та загальний закони.

У свою чергу, скасовуючи зазначене рішення та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що посилання позивача на порушення чинного законодавства у частині звернення ПАТ "Дельта Банк" до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мінюсту з заявою про залишення за собою нереалізованого іпотечного майна після проведення перших електронних торгів, а не після третіх електронних торгів, здійснено з помилковим тлумаченням та перекручуванням чинних нормативно-правових норм.

Наведений висновок апеляційного суду по суті випливає зі вміщеного у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 462/2138/15-ц, від 03.07.2019 у справі № 2-2170/11, від 12.02.2020 у справі № 2-479/11 та від 08.04.2020 у справі № 372/4353/13-ц правового висновку про те, що норми Закону України "Про виконавче провадження" дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України "Про іпотеку".

Натомість зазначений правовий висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ґрунтується на пріоритетному (в порівнянні з нормами частин 6, 9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження") застосуванні загальних норм статті 49 Закону України "Про іпотеку" у правовідносинах реалізації арештованого іпотечного майна у ході виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості на користь іпотекодержателя, якщо перші або другі електронні торги не відбулися.

Такий висновок є діаметрально протилежним висновку щодо незастосування статті 49 Закону України "Про іпотеку" в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 908/2609/17 та у постанові Верховного Суду України від 26.11.2014 у справі № 6-174цс14, на які скаржник послався на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р (II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Оскільки у спірних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (Закон України "Про іпотеку") спеціальним законом є Закон України "Про виконавче провадження", то ураховуючи існування різних підходів щодо можливості застосування норм матеріального права (частин 1, 2 статті 49 Закону України "Про іпотеку" і частин 6,9 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження") у подібних правовідносинах, а також огляду на те, що основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики, колегія суддів вважає за необхідне передати справу № 923/971/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду в зв'язку з необхідністю відступлення від висновку, викладеного у раніше ухвалених постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 462/2138/15-ц, від 03.07.2019 у справі № 2-2170/11, від 12.02.2020 у справі № 2-479/11 та від 08.04.2020 у справі № 372/4353/13-ц.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 923/971/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амалтея" до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк ", Державного підприємства "СЕТАМ" про визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів та актів державного виконавця передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай