Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.01.2018 року у справі №904/109/17

Верховний

Суд

УХВАЛА

06 березня 2018 року

м. Київ

справа № 904/109/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Стратієнко Л.В. - головуючий, судді - Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

розглянувши заяву приватного акціонерного товариства "Нова лінія",

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України

(головуючий - Погребняк В.Я., судді - Куровський С.В., Панова І.Ю.)

від 24.10.2017,

за позовом публічного акціонерного товариства "Імексбанк",

до приватного акціонерного товариства "Нова лінія",

про розірвання договору оренди та витребування майна загальною вартістю 17
674,80 грн з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

07.11.2017 до Верховного Суду України надійшла заява приватного акціонерного товариства "Нова лінія" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2017 у справі №904/109/17.

Заява про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2017 у справі №904/109/17 подана з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначених підстав для подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2017 у справі №904/109/17до заяви додано копію постанов Вищого господарського суду України від 26.08.2009 у справі № 2-11/832-2009, від 13.06.2012 у справі № 5002-8/3775-2011, від 23.04.2013 у справі № 15/5007/38/12, від 11.11.2010 у справі № 55/60-10, від 12.04.2011 у справі № 27/208-10 (П27/10022), від 05.04.2017 у справі № 910/12945/16, від
28.04.2010 у справі № 17/11, від 15.02.2017 у справі № 907/797/13, від
11.10.2017 у справі № 916/3644/16.

28.12.2017 вказану заяву згідно підпункту 6 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України передано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

На підставі підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2018 справа № 904/109/17 передана на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Стратієнко Л.В. - головуючий, Ткач І.В., Мамалуй О.О.

Обговоривши доводи заяви та дослідивши додані до неї матеріали, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що подана заява є необґрунтованою та її доводи не підтверджуються доданими до неї матеріалами з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставою для подання заяви про перегляд рішень господарських судів є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально - правове регулювання спірних відносин.

Предметом спору у справі № 904/109/17, у якій подано заяву про перегляд судового рішення, є вимоги орендаря про розірвання договору оренди та витребування майна з чужого незаконного володіння орендодавця.

У справі № 904/109/17, Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в частині розірвання договору оренди та про задоволення позову про витребування майна загальною вартістю 17 674,80 грн з чужого незаконного володіння. Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову в позові в частині розірвання договору оренди, Вищий господарський суд виходив з того, що посилання на пункти
5.1.7,8.1 та 8.1.4 договору оренди від 12.06.2012, згідно яких орендар має право достроково розірвати даний договір та/або відмовитись від цього договору і вимагати від орендаря повернення об'єкта оренди за умови письмового повідомлення орендаря не менше ніж за 30 календарних днів до запланованої дати розірвання, не є належною підставою для розірвання договору. Суди відмовляючи в цій частині в задоволенні позову та зазначаючи, що дія договору оренди припинилась із закінченням його терміну, а саме з 31.05.2015 виходили з того, що орендар не погодився з розірванням спірного договору за умови його повідомлення за 30 календарних днів до бажаної орендодавцем дати розірвання без статтями 11116, 11121, Господарського процесуального кодексу Україниодавчо визначеної причини розірвання, а відповідач не скористався правом для розірвання договору оренди в судовому порядку згідно статті 783 Цивільного кодексу України. В частині задоволення позовних вимог про витребування від орендодавця майна орендаря, Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції про доведеність позивачем належними доказами факту перебування спірного майна на час припинення роботи відділення саме в орендованому приміщенні та відсутність доказів вивезення цього майна або його випадкового знищення, встановивши при цьому порушення відповідачем права власності позивача на спірне майно та безпідставне його розпорядження шляхом звільнення приміщення від цього майна.

У справі № 2-11/832-2009, судове рішення у якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України, переглядаючи та залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про стягнення з орендаря заборгованості з орендної плати, штрафних санкцій, упущеної вигоди за період користування майном після розірвання договору оренди та витребування від відповідача орендованого майна, виходив з того, що орендар несвоєчасно сплачуючи орендну плату порушив умови договору оренди, який був розірваний позивачем в односторонньому порядку, у зв'язку з чим повинен повернути орендоване майно.

У справі №5002-8/3775-2011, суди першої та апеляційної інстанції, з висновком яких погодився Вищий господарський суд України, задовольняючи позовні вимоги орендодавця про звільнення торгових місць виходили з того, що оскільки орендар несвоєчасно вносив оренду плату договір оренди після повідомлення про розірвання є розірваним, а тому всі зобов'язання у відповідності до приписів ч. 2 статті 653 Цивільного кодексу України припиняються.

У справі № 15/5007/38/12, судове рішення у якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України, переглядаючи та залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про стягнення з орендодавця на користь орендаря збитків та моральної шкоди за невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань із забезпечення нормального функціонування і утримання в робочому стані систем водо- та енергопостачання орендованого позивачем приміщення, виходив з того, що у діях відповідача відсутні ознаки складу цивільного правопорушення, що відповідно до статтей 22, 1166 Цивільного кодексу України унеможливлює задоволення позову про стягнення збитків. Також, судами не встановлено жодних обставин, які б підтверджували заподіяння позивачу втрат немайнового характеру, у тому числі моральних: приниження його ділової репутації та підриву довіри до його діяльності в результаті неправомірних дій відповідача, а також позивачем не надано доказів в підтвердження розміру моральної шкоди.

У справі №55/60-10, суди першої та апеляційної інстанції, з висновком яких погодився Вищий господарський суд України, відмовляючи в задоволенні позову про витребування майна виходили з того, що майно, яке позивач просить витребувати є невід'ємним поліпшенням в орендованому приміщенні, суборендодавцем якого є відповідач і яке було притримано останнім та зараховано в рахунок заборгованості по сплаті суборендної плати до укладення угоди про передачу відступного, на підставі якої позивач нібито став його власником.

У справі № 27/208-10 (П27/10022), у якій було розглянуто позов про стягнення заборгованості за договором суборенди та зобов'язання відповідача звільнити приміщення і судове рішення у якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог виходив з того, що оскільки суборендар не виконав свої зобов'язання щодо внесення орендної плати, суборендодавець відмовився від договору суборенди та правомірно вимагав виселити відповідача з орендованого приміщення.

У справі №910/12945/16, суди першої та апеляційної інстанції, з висновком яких погодився Вищий господарський суд України, відмовляючи в задоволенні позову про дострокове розірвання договору оренди, зобов'язання повернути безпідставно набуте майно в натурі та стягнення солідарно збитків у розмірі 177458,66 грн виходили з того, що договір розірвано в односторонньому порядку орендодавцем з
20.01.2016, а позивач належними та допустимими доказами не довів порушення відповідачем істотних умов договору. Відмовляючи в позові в частині зобов'язання повернути безпідставно набуте майно в натурі, суди вказали, що право вимоги майна у особи, яка набула його безпідставно, належить саме власнику такого майна за умови наявності у зобов'язаної особи такого майна, а позивач в свою чергу не надав доказів набуття відповідачем витребуваного майна. Щодо відмови в позові в частині стягнення збитків в розмірі 177458,66 грн Вищий господарський суд України зазначив, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями відповідачів та понесеними позивачем збитками, а саме не надано доказів перерахування на рахунок ТОВ "Юридична фірма "Параграф" орендної плати за договором суборенди № 07/01-Ф від
01.08.2015, а з видаткових накладних на придбання товару не вбачається втрат позивача саме у зв'язку з невиконанням відповідачами свого обов'язку за договором № 1787 від 25.12.2014.

У справі №17/11, Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про зобов'язання повернути майно, з тих підстав, що позивач не довів порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки не доведено, що відповідач незаконно володіє майном, яке ним витребовується.

У справі №907/797/13, судове рішення у якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції про задоволення скарги відповідача 1 на дії відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, виходив з того, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для визнання незаконними дій державного виконавця ВДВС України по проведенню оцінки майна та щодо визнання протиправною оцінки майна відповідно до звіту про незалежну оцінку, оскільки суб'єктом оцінювання не проводився огляд (обстеження) об'єкта оцінки (що могло вплинути на визначення ринкової вартості майна).

У справі №916/3644/16, судове рішення у якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову та направляючи справу на новий розгляд вказав, що суди застосувавши положення статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, якими є відносини найму (оренди), в межах якого відбулося поліпшення майна, не врахували, що наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин, для яких існують спеціальні норми матеріального права та умови договору, що визначають спосіб повернення спірного майна, виключає можливість пред'явлення позову про захист права власності на підставі ст. 1212. ЦК України.

Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2017 у справі № 916/3644/16 не вирішено спір по суті і вона не містить остаточних висновків щодо неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Таким чином, порівняння змісту зазначених постанов Вищого господарського суду України від 26.08.2009 у справі № 2-11/832-2009, від 13.06.2012 у справі № 5002-8/3775-2011, від 23.04.2013 у справі № 15/5007/38/12, від 11.11.2010 у справі № 55/60-10, від 12.04.2011 у справі № 27/208-10 (П27/10022), від
05.04.2017 у справі № 910/12945/16, від 28.04.2010 у справі № 17/11, від
15.02.2017 у справі № 907/797/13, від 11.10.2017 у справі № 916/3644/16 зі змістом постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2017 у справі №904/109/17, не дає підстав для висновку про тотожність встановлених фактичних обставин, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень, а тому відсутні передбачені статтею 11121 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) підстави для відкриття провадження у справі № 904/109/17.

Відповідно до статті 11121 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній до 15.12.2017) Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, статтями 11116, 11121, Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній до 15.12.2017), суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у допуску справи № 904/109/17 до провадження Касаційного господарського суду.

2. Надіслати копію ухвали разом із копією заяви особам, які беруть участь у справі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач