Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.06.2019 року у справі №916/2950/18

УХВАЛА

11 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 916/2950/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Мамалуй О. О.,

розглянувши матеріали касаційних скарг ОСОБА_1

на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Лавриненко Л. В., Аленін О. ю., Філінюк І. Г.

від 09.10.2019

за позовом ОСОБА_2

до Обслуговуючого кооперативу "Житловий кооператив "Совіньйон-2"

про визнання недійсним рішення загальних зборів,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2019 у справі № 916/2950/18 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від
15.01.2019.

18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з двома ідентичними касаційними скаргами на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2019 у справі № 916/2950/18.

Перевіривши матеріали касаційних скарг ОСОБА_1, Суд дійшов висновку, що слід відмовити у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано апелянту строк для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 15.01.2019 по справі № 916/2950/18 разом з належними доказами, що підтверджують поважність причин його пропуску та доказами сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі протягом 10 днів з дня отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2019 у справі № 916/2950/18 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від
15.01.2019, оскільки апелянт не усунув недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений судом.

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням ОСОБА_1 подав касаційні скарги, в яких просить скасувати ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2019 у справі № 916/2950/18, а справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

Касаційні скарги ОСОБА_1 мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно зробив висновок про те, що повернення рекомендованого листа у зв'язку із закінченням терміну зберігання, є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. На думку скаржника, повернення поштового відправлення із такою причиною не свідчить про волю апелянта в отриманні цього листа.

Відповідно до частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо:

1) Верховний Суд вже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку; або

2) правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 у справі №916/2950/18 про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без руху направлялась за адресою, зазначеною скаржником у його апеляційній скарзі: АДРЕСА_1.

Однак, поштовий конверт, направлений ОСОБА_1 із зазначеною вище ухвалою, повернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду 27.08.2019 з відміткою пошти про закінчення терміну зберігання рекомендованої кореспонденції.

Відтак ухвалою від 09.10.2019 у справі № 916/2950/18 Південно-західний апеляційний господарський суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від
15.01.2019 на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, який передбачає, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України Верховний Суд є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Суд апеляційної інстанції встановив, що апелянт у встановлений судом в ухвалі Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 строк не усунув недоліки апеляційної скарги про перегляд ухвали Господарського суду Одеської області від 15.01.2019 у справі № 916/2950/18.

Ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 надсилалась заявнику за ним же вказаною адресою та повернулась на адресу суду із відміткою органу поштового зв'язку: "за закінченням терміну зберігання".

Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до частин 3 та 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому частин 3 та 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За змістом пунктів 116,117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень". Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 у справі № 916/2950/18 була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 30.07.2019.

Разом із тим право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

ОСОБА_1 не був позбавлений об'єктивної можливості дізнатися про рух поданої ним заяви, користуючись засобами поштового зв'язку, відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень тощо, однак наданими йому процесуальними правами не скористався, недоліків апеляційної скарги не усунув.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість касаційних скарг ОСОБА_1 на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2019 у справі № 916/2950/18 та відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки в ухвалі апеляційного суду про перегляд якої подано касаційну скаргу правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Керуючись статтею 234 та пунктом 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2019 у справі № 916/2950/18.

2. Копії ухвали надіслати учасникам справи.

3. Надіслати скаржнику касаційні скарги разом з доданими до них матеріалами.

Копії касаційних скарг залишити у Верховному Суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді Г. О. Вронська

О. О. Мамалуй